ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «МЕТОДИЧНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР З АКВАКУЛЬТУРИ»
Про сучасний стан вітчизняної аквакультури та можливі перешкоди на шляху її розвитку наразі говорять всі і всяке: недолуге законодавство, неврегульовані відносини, неефективне урядування, зарегульоване бізнес-середовище, дефіцит грошей та ідей, проблема кадрів… Проте чи так все погано в нас з риборозведенням? Яким чином ми маємо будувати (перебудовувати) модель взаємовідносин у сфері сектору аквакультури? І, найголовніше, яка аквакультура потрібна українцям? На ці та інші питання вже кілька років поспіль ведеться жвава дискусія в науковому та експертному середовищі, але відповідей поки що немає…
Науковий принцип: все пізнається в порівнянні. Саме з цією метою Бюджетна установа «Методично-технологічний центр з аквакультури» вивчає міжнародний досвід формування взаємовідносин в рибництві, аналізує його та знайомить з результатами усіх зацікавлених. Ми звернулися до президента Національної асоціації виробників рибної продукції «ROMFISH» доктора Каталіна Платона (Catalin Platon Presedinte Asociatia Nationala a Producatorilor din Pescarie “ROMFISH”), з яким ми маємо давні дружні стосунки, для роз’яснення деяких аспектів формування моделі відносин у аквакультурі Румунії.
Catalin Platon. Presedinte Asociatia Nationala a Producatorilor din Pescarie “ROMFISH”
Румунія один з найближчих сусідів України, яка має дуже схожу структуру сектору аквакультури. Найбільш поширеним напрямком аквакультури Румунії є ставкова аквакультура та коропівництво, обсяги виробництва вже кілька років стабільні. Багато проблемних питань є загальними як для України, так і для Румунії. Проте для аналізу ми вибрали три питання, які найбільш болючі для українського суб’єкта аквакультури: законодавство, дозвільна система, формування асоціацій виробників аквакультури. Отож почнемо.
1.Законодавча база у сфері аквакультури
Україна:
Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про аквакультуру», який набув чинності 01.07.2013. В рамках цього Закону затверджені основні принципи та засади діяльності у сфері аквакультури, регламентований механізм функціонування галузі та визначені правові основи взаємовідносин органів державної влади, бізнесу, громади тощо. Проте, головні проблеми щодо складної процедури оренди водних об’єктів (їх частин) для цілей аквакультури, неврегульованості використання гідроспоруд вирішити не вдалося.
В даний момент формуються зміни до законодавства України. Стартувала реформа рибної галузі, мета якої надати поштовх розвитку рибогосподарському комплексу, в тому числі аквакультури. Запроваджено ряд законодавчих механізмів, які мають на меті спростити ведення бізнесу, покращити інвестиційний клімат галузі.
Румунія:
Стосунки у сфері аквакультури є частиною законодавства Румунії, яке регулює сферу промислового рибальства. Це створює плутанину в суспільному сприйнятті, оскільки аквакультура дуже часто сприймається як промисловий вилов риби, а не її розведення, як є насправді. ФАО аналізує це в різних документах і погоджується на диференціацію між цими видами діяльності з точки зору нормативних актів, надаючи приклади передового досвіду просування Закону про аквакультуру (у Хорватії, Греції, на Кіпрі, в Норвегії).
У Румунії Закон про аквакультуру був прийнятий парламентом минулого літа, у вересні президент оскаржив його в Конституційному суді, але Конституційний суд визнав лише деякі незначні аспекти, які могли бути вирішені в парламенті, щойно буде опубліковано рішення суду в офіційних засобах інформації.
Потреба в Законі про аквакультуру, окрім необхідного відокремлення від рибальства, полягає в тому, що аквакультура, як правило, регулюється кількома органами державної влади (установами водного господарства та земельних відносин, установами охорони навколишнього середовища тощо). Крім того, аквакультура є складна та багатогранна сфера діяльності, яка передбачає: використання різних типів водного середовища (прісна вода, лагуни, морська вода), культивування понад 500 видів гідробіонтів (морські та прісноводні), використання різних технологій аквакультури – монокультура, полікультура, інтегрована, різної інтенсивності – екстенсивна, напівінтенсивна, інтенсивна, різні типи виробничої інфраструктури – ставки, водосховища, озера, басейни, садки, РАС, різні виробничі цикли – від 18 місяців до 144 місяців, залежно від виду та кінцевого продукту та ринкового розміру.
Таким чином, усі конфлікти, які можуть виникати, мають бути вирішені в рамках закону про аквакультуру, але за погодженням з органами державної влади, що реалізують державну політику у сфері водних та земельних відносин, екологічної безпеки тощо.
З іншого боку, Закон має спростити процедуру ліцензування або отримання дозволу та запровадити лише один документ (ліцензію на аквакультуру), який має бути дійсним до тих пір, поки фермер має право власності або оренди на водойму чи технологічний пристрій, за умови дотримання суб’єктом аквакультури норм законодавства та використання регламентованого технологічного процесу.
2. Регуляторна база у сфері аквакультури
Україна:
Для ведення аквакультури в Україні необхідно отримати наступні документи:
а) договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом – для ставкового господарства; договір користування на умовах оренди частиною рибогосподарського водного об’єкта для цілей аквакультури – для садкового господарства, договір користування на умовах оренди акваторією (водним простором) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України для цілей морської аквакультури – для ведення марикультури; договір оренди або право власності на земельну ділянку та виробничу інфраструктуру – для індустріальної аквакультури, у тому числі рециркуляційної аквакультури;
б) дозвіл на спеціальне водокористування (у разі необхідності) (надається на 3 – 25 років);
в) рішення про провадження планованої діяльності на підставі оцінки впливу на довкілля (відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» друга категорія видів планованої діяльності та об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає інтенсивну аквакультуру з продуктивністю 10 тонн на рік і більше або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду чи в їх охоронних зонах);
г) договір користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою для цілей аквакультури;
д) паспорт водного об’єкта або паспорт рибогосподарської технологічної водойми;
е) ветеринарні документи передбачені законодавством про відсутність небезпечних захворювань у господарства (у разі реалізації товарної продукції).
Румунія:
a) Договір оренди або акт власності на земельну ділянку та інфраструктуру;
б) Водогосподарський дозвіл на водокористування (термін дії від 2 до 5 років).
в) Абонемент на воду (підписка) дійсний протягом одного року на воду, необхідну в господарстві, за яку потрібно платити.
г) Дозвіл на безпеку для дамби/загородження (якщо ви займаєтесь аквакультурою в басейнах, ставках на водному руслі), дійсний від 2 до 7 років.
д) Ветеринарна реєстрація (якщо ви продаєте безпосередньо на споживчому ринку) або дозвіл (якщо ви продаєте матеріал для припасів іншим фермам), який є дійсним, якщо ви виконуєте вимоги законодавства.
е) Екологічний дозвіл дійсний протягом одного року, щороку ви повинні декларувати, що у вашій інфраструктурі та технології нічого не змінилося. Якщо ферма входить до мережі Natura 2000 (90% румунських ферм), ви повинні отримати дозвіл від Агентства природних територій, щоб отримати екологічний дозвіл. Цікаво, що для інших форм сільського господарства (рослинництво, тваринництво) екологічний дозвіл не потрібен. Для тваринництва вам потрібен Env Auth, якщо ви розводите більше ніж кілька тварин (10 000 курей, 1000 свиней, 100 корів). Таким чином, для полікультури коропа в екстенсивних або напівінтенсивних системах з дуже низьким впливом на навколишнє середовище та позитивним впливом на біорізноманіття цей дозвіл не потрібен.
є) Після отримання вищезазначеного, можна подавати заявку на отримання ліцензії на аквакультуру, Яка досить швидко (за 30 днів) видається Національне агентством з рибальства та аквакультури і дійсна протягом терміну дії договору оренди землі, ферми або озера.
Тепер кожен документ згори має термін дії і потрібен для отримання наступного дозволу від іншого органу (вони описані в часовому порядку). Ці терміни дуже часто закінчуються і фермерам доводиться постійно боротися за отримання дозволів. Крім того, для отримання кожного з вищезазначених документів (окрім ветеринарної ліцензії та ліцензії на аквакультуру) потрібні кілька місяців часу, дослідження та гроші. Отже, повний процес ліцензування може тривати два-три роки та є доволі витратним, що є ненормальним, з огляду на стан розвитку румунської аквакультури, зокрема, та економіки у цілому.
3. Формування асоціацій виробників та їх роль в розвитку аквакультури
Україна:
Єдиної потужної асоціації або федерації виробників аквакультури поки не створено. В багатьох країнах Європи саме представницький орган суб’єктів аквакультури наділений значними повноваженнями, що виконує функції консолідації та самоврядування. Крім того, є враження, що європейські законодавці мають на увазі дещо інше, аніж українські законодавці у міркуваннях щодо громадських об’єднань. Тут потрібен додатковий аналіз фахівців з відповідного галузевого права.
Румунія:
Національна асоціація виробників рибної продукції «ROMFISH» є найбільшим та найвпливовішим професійним об’єднанням виробників рибної продукції Румунії у сфері рибництва. За інформацією ФАО, у цілому у Румунії існує близько 30 об’єднань виробників у сфері рибальства та 2 – рибництва. Для аквафермерів дуже важливо підвищувати свій вплив у суспільстві в усіх напрямах (від задоволення їхніх технологічних потреб до рівнів прийняття урядових рішень, а також враховувати інтереси споживачів і суспільства).
По-перше, це професійний характер організації, яка здатна збирати та поширювати інформацію для своїх членів, приймати технологічні стандарти для своїх членів і намагатися отримувати постійну якість продукту (якщо асоціація представляє значну частину сектора – може пропонувати свої стандарти усім фермерам). Асоціація діє як партнер у переговорах щодо вхідних ресурсів, маючи набагато потужнійший переговорний потенціал, оскільки спроможна до використання колективних можливостей (наприклад, закуповувати великі партії тієї ж пшениці за оптовими цінами). Те саме стосується продажу продукції. Об’єднання може діяти як продавець продукції своїх членів (у якості кооперативу). У рамках технологічних практик асоціація може організувати виробничий план для своїх членів і спробувати розподілити всередині організації ресурси (запасні матеріали, обладнання, ціни).
По-друге, в процесі прийняття рішень Уряд краще працює, коли обговорює організовані форми представництв різних професіоналів, які здатні визначити спільні (а не окремі – власні) проблеми. Діалог між тими, хто приймають рішення, та організаціями є важливим для прийняття правильних рішень для суспільства та економічної діяльності. Важливо, щоб асоціація діяла згідно місцевому законодавству, застосовуючи досвід інших країн, оскільки аквакультурою керує конкретна держава, а не Європейська комісія.
По-третє, асоціація відіграє активну роль у комунікаціях з суспільством і неурядовими організаціями, а також у розширенні грамотності щодо аквакультури серед широкої громадськості та політиків.
Варто зазначити, що про такі ж права, обов’язки та функції повідомляє і Pawel Wielgosz, президент правління Польської організації виробників коропа, Polski Karp – однієї з двох найвпливовіших організацій виробників Польщі.
Висновок.
Отже у сфері регуляторного середовища Румунії та України існують як спільні риси, так і відмінності. Зокрема:
1. Бізнес-середовище і система взаємовідносин між учасниками ринку аквакультури мають базуватися в нормативно-правовому полі. Таким базисом і в Україні, і в Румунії є Закон «Про аквакультуру». Наявність галузевого закону допомагає будувати більш ефективні зв’язки та конструкції у сфері аквакультурі, оскільки цей напрямок сільськогосподарської діяльності має доволі багато специфічних особливостей.
2. Аквакультура є діяльністю з підвищеним ступенем впливу на навколишнє природне середовище. Як і в Україні, так і в Румунії провадження діяльності у сфері аквакультури ускладнено, оскільки передбачає необхідність погоджувати діяльність із різними органами, що регулюють використання земель, водних ресурсів, довкілля тощо, при цьому процедури укладання договорів оренди та отримання дозволів є тривалими та займають багато часу і ресурсів.
Румунія вирішує цю проблему запровадженням ліцензії, яка включає в себе всі необхідні дозволи і діє протягом часу на який у суб’єкта аквакультури є право користування або власності на водойму чи технологічний пристрій, які він використовує згідно затвердженого регламенту.
3. У кількості документів необхідних для ведення аквакультури, які діють в Румунії та Україні, можна відмітити певний паритет. Вона практично однакова, але у Румунії ще діє ліцензія на ведення аквакультури. Втім в Україні були спроби піти шляхом, який обрала зараз Румунія – зібрати всі необхідні погодження в одному документі, а саме ліцензії. На жаль на час прийняття Закону України «Про аквакультури» питання ліцензування діяльності у сфері аквакультури не було реалізовано, однак воно залишається актуальним, у тому числі в плані імплементації законодавства України до відповідних актів Європейського Союзу.
Крім того, суттєвою відмінністю у взаємних стосунках суб’єкта аквакультури та держави у Румунії та Україні є фактична відсутність взаємних зобов’язань суб’єкта господарювання та органів управління. У Румунії виконуючи вимоги законодавства, суб’єкт аквакультури отримує суттєву допомогу, як через фінансування у рамках європейських структурних фондів (які передбачають часткове фінансування і з боку держави-члена), і опосередковано, через фінансування науково-дослідних робіт національними науковими інститутами, надання технічної допомоги тощо. В Україні ці взаємні зобов’язання практично відсутні (суб’єкти господарювання, які знаходяться у дуже важких економічних обставинах, майже не мають державної підтримки, фінансування науково-дослідних робіт практично припинено тощо). Що зменшує довіру суб’єкта аквакультури до органів урядування та значної тінізації рибницького бізнесу в Україні.
4. Суттєвою є різниця у моделі відносин в українській та румунській аквакультурі. В Румунії діє активний представницький орган працівників рибної галузі, включений до процесів регулювання та формування державної політики у сфері рибного господарства. Зокрема, Національна асоціація «ROMFISH» є професійним об’єднанням, яке задіяне у процесах урядування та законодавчого регулювання відносин у сфері аквакультурі.
Головні здобутки функціонування асоціації:
– підвищення авторитету аквакультури в суспільстві;
– можливість кооперації в закупівлі матеріалів та продажу продукції;
– всередині асоціації напрацьовується загальна позиція її членів;
– уряд співпрацює з представницьким органом щодо спрощення дозвільних процедур.
5. Структура законодавства Румунії щодо ведення аквакультури повністю відповідає вимогам, які висуваються правовою системою ЄС (Acquis communautaire) до діяльності у цій сфері, яке у першу чергу стосується певних обмежень та застережень у частині впливів на довкілля. Як визнано на рівні ЄС, тривалість оформлення ліцензії на ведення аквакультури у середньому у ЄС становить у середньому 18 місяців (COM (2013) 229 final), що набагато більше аніж у Норвегії (6 місяців) (мал.1; нижня блакитна стрічка – термін на отримання ліцензії у Норвегії).
= час на отримання ліцензії для нової ферми
= середні витрати часу на отримання ліцензії для вітроенергетичного виробництва, віддалного від берега, у цілому по ЄС14
= відомий за повідомленнями час для отримання ліцензії для традиційної (сільськгосподарської) ферми у двох державах-членах
= час для отримання ліцензії для нових малих та середніх підприємств як мета досягнення (відповідно до Плану дій Підприємництво 2020)
6. Одним з головних чинників, що гальмує розвиток аквакультури ЄС, рибоводи ЄС називають надмірне бюрократичне навантаження. Цілями ухвалюваних ЄС стратегій з розвитку конкурентної та сталої аквакультури у ЄС (зокрема останній варіант Стратегії COM (2021) 236 Final) неодноразово визначалось зменшення цього навантаження. Тому при опрацюванні та впроваджені законодавчих змін у частині ведення аквакультури при гармонізації законодавства України з Acquis communautaire, варто взяти до уваги, зокрема позитивний досвід Норвегії (в рамках Спільної заяви Державного агентства рибного господарства України, Міністерства рибного та сільського господарства Ісландії та Міністерства рибного господарства та прибережних справ Норвегії про співробітництво у сфері рибного господарства від 2011 року) щодо співпраці суб’єктів аквакультури з відповідними міністерствами і відомствами цієї країни щодо вдосконалення регуляторного середовища, запровадження положень про відповідальне ставлення до довкілля. Важливо також при ухваленні урядових рішень враховувати застереження та винятки основних частин законодавства ЄС, які стосуються охорони довкілля (Водна рамкова директива, Директива про збереження диких птахів, Директива щодо морського просторового планування, Рамкова директива про морську стратегію тощо). Адже за відсутності відповідних пом’якшуючих механізмів розвиток вітчизняної аквакультури може отримати гальмування у всіх її аспектах.
