Стаття від: 10 лютого 2026.
Автор:Eurofish.
Переклад зроблено фахівцями Державної установи “Методично-технологічний центр з аквакультури”.
Зразки риби та молюсків були взяті з позначених місць вздовж узбережжя Албанії.
Мікропластик став одним із найбільш обговорюваних забруднювачів морського середовища, частково тому, що його важко побачити, а коли він вже з’являється, важко видалити. В Албанії це питання вивчається та вживаються заходи щодо його пом’якшення наслідків такого забруднення.
Мікропластик зазвичай визначається як пластикові часточки розміром менше 5 міліметрів, починаючи від візуально дрібних фрагментів і закінчуючи волокнами, схожими на пухнасті частинки. Ці частинки можуть бути «первинними» (виготовленими невеликими, наприклад, у вигляді промислових гранул) або «вторинними», що утворюються, коли більші пластикові вироби руйнуються під впливом сонячного світла, хвиль та тертя. Особлива проблемність мікропластику полягає в тому, що він міцний за своєю конструкцією, а звичайні вироби можуть зберігатися десятиліттями або набагато довше в морських умовах. У міру того, як більші предмети фрагментуються, загальна кількість частинок різко зростає, збільшуючи ймовірність того, що дика природа зіткнеться з ними. Водночас багато видів пластику містять добавки, а також можуть переносити на своїй поверхні інші забруднювачі, що викликає занепокоєння щодо ширших біологічних наслідків, що виходять за рамки фізичної присутності частинки.
Продукт поступового розпаду/розкладання пластикових відходів
Мікропластик утворюється внаслідок розпаду пластикових відходів, таких як пляшки, сумки, упаковка, рибальське спорядження та фільтри для сигарет. Річки та зливові каналізаційні системи транспортують цей матеріал з міст, ферм, промислових зон та туристичних місць до узбережжя. Потрапивши в море, мікропластик може залишатися біля берега, осідати в осадових породах або циркулювати ширше, залежно від течій, вітру та щільності полімеру. Важливо, що не весь мікропластик поводиться однаково. Короткий, жорсткий фрагмент поліетилену не еквівалентний м’якому текстильному волокну, а свіжа, чиста гранула не є тим самим, що вивітрюваний фрагмент, який роками провів у навколишньому середовищі. Ця різноманітність є однією з причин, чому сприйняття загрози від мікропластику сильно коливається. Загалом кажучи, мікропластик явно небажаний, він дуже поширений, і існують вагомі докази його шкоди для багатьох морських організмів, тоді як деякі питання щодо довгострокового впливу на рівні популяції все ще не до кінця зрозумілі.
Морські тварини можуть постраждати двома основними способами: через пряму взаємодію та через побічні наслідки для харчування та здоров’я. Пряма взаємодія включає проковтування. Дрібні частинки можуть бути сплутані з їжею або випадково проковтнуті тваринами під час годування. Дослідження та моніторингові роботи в Адріатиці відзначають ширший вплив забруднення пластиком на морське життя, включаючи птахів, риб та морських ссавців, і ця шкода починається з більших, видимих предметів, які пізніше генерують мікропластик. Після потрапляння в організм мікропластик може викликати подразнення, закупорку у дрібніших організмів або хибне відчуття ситості, що зменшує споживання їжі. Навіть коли частинка проходить через кишківник, повторний вплив може коштувати енергії, а енергія є валютою виживання та відтворення.
Другий шлях є непрямим. Мікропластик може перешкоджати функціонуванню харчових ланцюгів, особливо коли крихітні організми поглинають його та переносять угору ланцюгом. Він також може виступати переносником хімічних речовин, або з добавок, що використовуються в пластмасах, або із забруднювачів, що прилипають до їхньої поверхні. Однак мікропластик не є гострою отрутою на відміну від розливу токсичної хімічної речовини. Більшу проблему викликає хронічний вплив на багато видів з часом у водах, які вже зазнають тиску через надмірний вилов риби, втрату середовища існування, евтрофікацію та потепління. У цьому контексті мікропластик додає ще один стресовий фактор, який управлінці не можуть ігнорувати.
Низка факторів сприяє потраплянню мікропластику в море
Берегова лінія Албанії на Адріатиці відносно коротка порівняно з деякими середземноморськими сусідами, проте розвиток узбережжя, зростання туризму та нерівномірне управління відходами – все це посилює проблему. Дослідження в Албанії підкреслили роль великих річкових гирл як каналів для забруднення пластиком та мікропластиком у прибережних водах, включаючи дельту річки Erzeni. Робота, зосереджена на річці Ishmi, також підкреслює зв’язок між сильно забрудненими річковими басейнами та прибережним середовищем, причому Національним агентством з охорони навколишнього середовища Ishmi названа найбільш забрудненим басейном Албанії. Дослідження узбережжя Дурреса задокументувало значне забруднення макропластиком у деяких частинах району, причому ділянка пляжу Ішмі класифікована як «надзвичайно брудна» за стандартним індексом прибережного сміття, що автори пов’язали з близькістю витоку річки. Далі на північ дослідження Velipojë та Shëngjin, проведені безпосередньо перед туристичним сезоном, показали, що пластик переважає серед прибережного сміття, причому сильно представлені недопалки та предмети одноразового використання. Сигаретні фільтри є особливо стійкою проблемою: їх широко викидають, вони фрагментуються з часом і безпосередньо сприяють навантаженню мікропластиком у прибережних районах.
Аналіз кишківників риб, проведений командою з Лабораторії аквакультури та рибальства Сільськогосподарського університету Тирани, виявив широку присутність мікропластику.
В Албанії проблему посилюють кілька додаткових факторів. Одним з них є постійне використання відкритих скидів та недостатнє розділення потоків відходів, що зменшує ймовірність того, що пластик буде зібрано для переробки до того, як він потрапить у навколишнє середовище. Іншим є щільність використання прибережної зони влітку, коли споживання різко зростає, а служби утилізації відходів можуть бути перевантажені. Знахідки сміття на пляжах туристичних узбережжів ілюструють, як швидко накопичуються предмети повсякденного вжитку, коли профілактика та правозастосування слабкі.
За даними UNEP, Середземномор’я є глобальною гарячою точкою забруднення пластиком, оскільки воно напівзакрите, густонаселене вздовж берегів та піддається інтенсивній прибережній діяльності. У дослідженні, присвяченому річці Ishmi, зазначається, що оцінка, пов’язана з ВООЗ, поставила Албанію серед найпроблемніших країн Середземномор’я, повідомляючи про дуже високу частку пластикових відходів, які не переробляються.
За результатами дослідження Університету Тирани, мікропластик широко представлений у кишківниках риб
Окреме албанське дослідження мікропластику в гирлі річки Ерзені повідомляє про дуже велике національне утворення пластикових відходів з обмеженою переробкою та вимірним витоком у море через річкові скиди, що відображає структурний характер проблеми. В рамках проекту DeFishGear (2013-15) Jerina Kolitari, керівниця Лабораторії аквакультури та рибальства
Сільськогосподарського університету Тирани, досліджувала наявність мікропластику в кишківниках різних промислових видів риб та молюсків в Адріатиці. Вона виявила частинки у всіх зразках, незалежно від того, де вздовж узбережжя вони були виловлені. Мікропластик був класифікований на фрагменти, нитки, піни, гранули, кульки та інші, і переважним типом, знайденим у зразках, були нитки, а потім фрагменти. Серед її висновків було те, що щільність мікропластику в морському середовищі є важливішим фактором, ніж фактичне середовище існування риб, наприклад, пелагічне або бентосне.
Причини для оптимізму
Албанія не починає з нуля вирішення цієї проблеми. Дослідницька база розширюється, а нещодавні дослідження чітко позиціонують себе як початковий внесок у формування бази конкретних фактів, необхідних для національної картини мікропластику та його джерел. Кращі дані полегшують визначення пріоритетів гарячих точок, відстеження прогресу та розробку пропорційних заходів.
Крім того, Албанія працює над узгодженням законодавства про відходи з європейськими підходами, включаючи національне планування, яке встановлює цілі щодо покращення утилізації ключових потоків побутових відходів до 2035 року. Аналіз громадянського суспільства та політики також вказує на посилення правових заходів щодо пластикових відходів, а також на зусилля щодо покращення правозастосування та дотримання вимог. Паралельно Албанія запровадила обмеження на певні одноразові пластикові пакети, що є практичним кроком, спрямованим на зменшення одного з найбільш помітних, таких, яких легко уникнути, джерел витоку.
Міжнародні та регіональні структури також сприяють зусиллям Албанії. Середземномор’я має спеціальний регіональний план щодо морського сміття в рамках UNEP/MAP, розроблений для координації дій між країнами, які мають спільне море та спільні течії. Значна частина цінності очищення втрачається, якщо профілактика не є поширеною в регіоні, а значна частина переваг профілактики зростає, коли сусідні країни співпрацюють. Існує також можливість поєднати захист морського середовища з економічними інтересами. Туризм залежить від чистих пляжів, а рибальство — від здорових екосистем.
Дослідження албанських туристичних узбережжів підкреслюють важливість компетентного моніторингу та залучення місцевих зацікавлених сторін до зменшення забруднення пластиком. Практичні заходи, такі як кращі сміттєві баки та графіки збору в пік сезону, цілеспрямовані кампанії щодо зменшення кількості недопалків, покращене управління берегами річок вище за течією та підтримка ринків переробки, можуть зменшити потік пластику в річки та, зрештою, в море.
Води Албанії не стануть вільними від мікропластику за одну ніч, але напрямок руху зрозумілий. Поєднання зростаючої наукової уваги, чіткішої політики та більш видимого громадського обговорення створює реалістичну основу для прогресу, за умови, що правозастосування, інвестиції в інфраструктуру та повсякденна поведінка діятимуть разом, а не ізольовано.
