Рибництво України зазнало руйнувань російським вторгненням, але фермери продовжують допомагають годувати українські війська та переміщених осіб, пояснює генеральний директор Української рибницької компанії Андрій Гончаров.
Він вирощує коропа, щуку та судака звичайного на 6500 гектарах ставків у Хмельницькій області та, незважаючи на війну, має амбіції модернізувати та розширити виробництво на своєму господарстві.
Як вторгнення вплинуло на вашу діяльність?
Умови роботи зараз дуже важкі. Неодноразові ракетні обстріли російських військ призвели до регулярних відключень опалення та електроенергії. Інтернет і комунікації зазвичай працюють лише три-чотири години на день.
Хоча активних бойових дій навколо ферми не велося, багато наших працівників були мобілізовані до лав ЗСУ, тому відчувається значний кадровий голод.
До нашого селища переїхали сім’ї біженців, у багатьох з них зруйноване житло, тому вони мешкають з нами й сьогодні.
У лютому ми консервували 70 тон риби та разом з волонтерами передали її на окуповані території, а також організаціям, які займалися прийомом та розселенням біженців. Три місяці після початку війни ми працювали сім днів на тиждень з короткими перервами на відпочинок.
Ще однією проблемою стала відсутність палива для транспорту, який необхідний для зариблення наших водойм. Ще важче стало отримувати рибну молодь: більшість наших постачальників опинилися на окупованих територіях або в зоні бойових дій.
Чи можете ви навести кілька прикладів того, як російське вторгнення вплинуло на ваших колег-рибників?
Не всі господарства збереглися. В окупації опинився Іванківський рибгосп Київської області. Свою рибу вони просто так роздавали, годували населення, бо інших постачань продуктів для населення не було.
Повністю зруйноване від бомбардувань Печенізьке рибне господарство в Харківській області. Коли росіяни відступали, вони підірвали дамбу, скинули воду з ставків і замінували всю територію рибгоспу. Тому наразі господарство не працює.
Донецький рибкомбінат був найбільшим аквапідприємством в Україні, що складалося з п’яти господарств. Після російської агресії вціліла лише половина одного з господарств. Решту фізично знищили, підірвали гідроспоруди, ставки залишилися без вони, тому працювати неможливо. Це я знаю особисто.
Як взагалі змінилося ваше життя?
Війна змінила все в моєму житті та житті моїх близьких, рідних та колег. Неможливо зрозуміти, як усі ці події можуть відбуватися в наш час. Неможливо не відчувати огиди до тих, хто планував і продовжує творити жахливі, нелюдські та жорстокі речі. Тим, хто вирішив, що може стерти з лиця Землі цілу державу та націю з її історією, культурою та населенням.
Частину родини я евакуював із зони бойових дій у перші дні війни. Під обстрілом вдалося евакуювати дітей без поранень. Ми проїхали 350 км за 28 годин і діти були дуже налякані. Зараз вони в Європі, і, як би важко було не бачити їх вісім місяців, я дуже вдячний, що вони не свідки всього того, що відбувається в Україні. Хочу висловити глибоку подяку всім європейцям, які брали участь у допомозі нашим жінкам і дітям під час евакуації.
Мені знайомий лікар розповідав, що українці за 9 місяців війни постаріли на 15 років. Я думаю, що цей термін занижений. Від того, що відбувається болить усьому українському народу, за всіх загиблих, постраждалих, по-звірячому замучених в окупації, за втрачених близьких і рідних.
З багатьма близькими людьми я втратив зв’язок, на жаль, я навіть не знаю, чи вони ще живі. Мабуть, найзаповітнішою мрією, окрім швидкої перемоги у цій війні, для всіх моїх близьких є мрія зібратися тихим, спокійним вечором за величезним столом і просто разом повечеряти.
Не могли б ви розповісти мені трохи про ваше господарство та як воно розвивалося до вторгнення?
До війни ми були задоволені динамікою і будували плани на 10 років вперед. Нам вдалося відтворити судака звичайного. Побудували інкубатор для коропа та білого амура. Також ми налагодили виробництво ікру щуки.
Минулого року ми збільшили виробництво риби на 30 відсотків і зараз наша рибопродуктивність становить 2 тони риби з гектара. Наша мета – вийти на 3 тони з гектара. Загалом ми виробляємо 1000 тон коропа, 300 тон білого амура, 500 тон товстолобика, 120 тон щуки та 200 тон інших видів.
Ми відремонтували дамби на всіх господарствах за власні кошти, без дотацій. Нам це обійшлося понад 500 тис. євро на рік. Вода з наших ферм використовується для охолодження двох АЕС на річці Південний Буг. Інші два озера знаходяться в природних заповідниках і містять рідкісні та зникаючі види птахів.
Ми побудували п’ять рибообловлювачів для вилову риби, які дозволяють шістьом рибалкам виловлювати 20 тон риби на день без рибних насосів. Є плани покращити показники за рахунок вдосконалення технології лову.
За сезон ми згодовуємо 12 500 тон корму для риб, з квітня до середини жовтня риба також харчується природною їжею, включаючи фітопланктон, зообентос і водну рослинність.
Що надихнуло вас на кар’єру аквакультури?
Акваріум у мене вдома з дитинства. У 1991-1995 роках, коли я навчався в школі і були важкі часи в сім’ї і в країні, я навіть отримував невеликий дохід від цього захоплення. З 5-6 класу займався нерестом рибок і продавав мальків акваріумістам-любителям. Мій батько тоді був науковим співробітником на металургійному підприємстві в Дзержинську, на сході України, моя мати була економістом. Після розпаду Радянського Союзу виникла жахлива інфляція та заборгованість із зарплати. На гроші, отримані від хобі, я купив різні водорості і обладнав великий акваріум.
Але крім акваріума я з дитинства навчився тримати в руках вудку, раніше ніж ручку чи олівець. Я все літо провів у дідуся, він завзятий рибалка, і з його будинку можна було за 10 хвилин на велосипеді доїхати до Дніпра. Майже кожен день проводив на риболовлі.
Після розпаду Радянського Союзу мої батьки вирішили спробувати свої сили у фермерстві. Звели ставок і почали вирощувати рибу. Але для них це було проблематично. Я на той час уже працював у Києві. Я приїхав у відпустку, щоб подивитися, що в них є, і зрозумів, що їм потрібна допомога, тому я приєднався до свого батька, і ми зробили це прибутковим, працюючи разом з 2004 по 2013 рік.
У цей час помер мій батько, і мені довелося заволодіти його машинобудівним підприємством, тому довелося продати бізнес. Я відновив і розвинув компанію, знайшов хорошого керівника і зробив його співвласником. Після цього періоду я нарешті зміг відпочити і багато їздив рибалити Україною та Європою. На одній із таких рибалок я познайомився з одним із інвесторів компанії Українська рибоводна компанія. Зараз я вже втретє займаюся аквабізнесом.
У якому стані була галузь аквакультури України до війни?
В більшості рибницькі господарства несли збитки. Бізнес потребував великих інвестицій і приносив мало прибутку. Лише цього року держава зрозуміла, що є така галузь, як аквакультура. До цього не було державної підтримки і діяло надмірне регулювання.
За останні чотири роки сектор рибного господарства України отримав нові інвестиції та зацікавленість.
Власне, після 2000-х років у зв’язку зі змінами законодавства нові рибні господарства практично не створювалися. Орендувати ставки чи розвивати бізнес було неможливо. Лише в останні три-чотири роки великі бізнесмени та фінансисти почали звертати увагу на аквакультуру. Приватний капітал увійшов і почав з нуля відновлювати та будувати підприємства в Одеській області, в центральній частині України, на Київщині та на сході України. Зараз розвиваються ферми, інкубаторні та комбікормові заводи, продовжують відновлювати водойми.
З якими головними проблемами ви зіткнулися на рибгоспі до вторгнення?
Ми використовуємо лише 30 відсотків наших ставків через брак рибної молоді, кормів, виробничого обладнання, персоналу, технологій і фінансів.
Наприклад, цього сезону ми закупили рибу на €850 тис. Хотілося б закупити більше, але в Україні не було необхідних обсягів, і ми не могли їх привезти з Польщі, Чехії чи Угорщини.
Інша проблема пов’язана з необхідністю модернізації виробництва. Наприклад, для перевезення риби ми змушені орендувати транспорт польських та чеських компаній.
Ми розуміємо, що розміри наших водойм занадто великі для виживання мальків. Наші варіанти полягають у тому, щоб почати використовувати рециркуляційні системи аквакультури для нашої молоді, або об’єднатися з іншими компаніями, які виробляють мальків.
Як ви думаєте, коли умови на вашій фермі можуть нормалізуватися і що для цього потрібно?
Те, що Україна вистояла і переломила хід війни, дає надію на перемогу. А після перемоги нам потрібно буде відбудовувати та відновлювати все зруйноване та розбите. Саме з думками про мир та подальшу роботу на благо країни кожен наш працівник починає новий робочий день.
Як, на вашу думку, ви та інші можете допомогти відновити сектор, коли настане відповідний час?
Ми хотіли б побудувати власний комбікормовий завод. А також розвивати потужності з переробки риби, філетування та патрошіння. Після початку війни ми запустили першу лінію переробки на приватному заводі на базі фермерського господарства і хочемо розвиватися в цьому напрямку.
Багато клієнтів у Європі шукають оброблену рибу, і ми хотіли б збільшити виробництво до 20 000 тон до 2035 року шляхом зміни технологій, інновацій, розвитку садкового вирощування та будівництва обхідних каналів для садків, щоб збільшити виробництво коропа. Це дозволить постачати на європейський ринок коропа протягом року.
В ЄС є екстрені гроші для української аквакультури. Крім того, ЄС фінансує аквакультуру через програму Horizon. Ми сподіваємося приєднатися до проекту, приєднавшись до Мережі центрів аквакультури в Центральній та Східній Європі (NACEE). Щоб взяти участь у спільній європейській стратегії на наступні 10 років, ми розглядаємо NACEE та Європейську платформу технологій та інновацій аквакультури (EATIP) як потенційних партнерів.
У нас були дуже хороші зустрічі з представниками цих двох європейських асоціацій. Керівник NACEE Ласло Вараді 10 років тому був у Хмельницькому на рибзаводі. Він вражений змінами, яких ми досягли на сьогоднішній день. Крім того, EATIP висловили щиру зацікавленість допомогти нам вийти на європейський ринок. Ми та наші партнери в Європі усвідомлюємо важливу роль, яку відіграє Україна в продовольчій безпеці та сталому розвитку. Також у багатьох європейських країнах, і в Угорщині зокрема, існують національні інноваційні платформи. Однією з наших цілей є пошук партнерів серед європейських країн та залучення інвестицій.
Чи може аквакультура допомогти вашій країні в цей важкий час?
Великий бізнес в останні роки зацікавився інвестуванням в аграрний сектор, спочатку в більш зрозумілі галузі, такі як рослинництво, вирощування зернових, садівництво та тваринництво. Тепер інтерес звернувся до аквакультури. Бо всі розуміють, що продовольча криза існує не на папері, а в реальності. А тому виробництво харчових продуктів є дуже перспективним напрямком, важливим для забезпечення продовольчої безпеки України та Європи.
Цей сектор буде розвиватися після закінчення війни і після того, як Міністерство сільського господарства подивиться в бік рибоводів. Це вже відбувається. Вони почали усвідомлювати, що аквакультура є дуже важливим джерелом продукції.
