Продовольча та сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (FAO) закликає до глобальних зусиль для зміцнення аквакультури для продовольства та сталого розвитку.
Годування риби у Кенії. Оскільки аквакультура здебільшого практикується в Азії, експерти галузі вказують на необхідність її більш рівномірного розподілу, причому необхідні негайні зусилля для стимулювання її розвитку в Африці та Латинській Америці. © Tony Karumba/FAO
За останні десятиліття аквакультура досягла величезного прогресу, і їй судилося виробляти більшу частину постійно зростаючого попиту на їжу з гідробіонтів.
Низка статей, опублікованих провідними експертами галузі, окреслює потребу в тому, щоб сектор мав оновлений набір керівних принципів, які б забезпечували його розширення та інтенсифікацію, а також охоплювали сучасні технології, таким чином, щоб це було екологічно та соціально відповідально, галузь була б економічно життєздатною та здатною задовольнити потреби теперішнього та майбутніх поколінь.
Ці вісім статей випливають із останньої Глобальної конференції з аквакультури Millennium +20, що відбулася в Шанхаї та була організована Продовольчою та сільськогосподарською організацією Об’єднаних Націй (FAO) та партнерами в рамках десятирічної серії таких конференцій (https://aquaculture2020.org/), та охоплюють ключові теми розвитку сектору, який вже відіграє важливу роль у задоволенні світових потреб у виробництві продуктів харчування.
“Враховуючи, що аквакультура зараз постачає близько 50 % продуктів харчування з гідробіонтів та враховуючи її потенціал сприяти досягненню багатьох цілей сталого розвитку ООН, ми всі маємо зосередитися на тому, як просувати її вперед у сталий спосіб,” – каже у пресовому релізі Xinhua Yuan, заступник директора FAO з аквакультури.
“Риба та інші продукти з гідробіонтів можуть і будуть відігравати важливу роль у задоволенні харчових потреб усіх людей, сприяючи покращенню стійкості глобальної продовольчої системи, а також задовольняючи потреби найбідніших у продовольчій безпеці,” – додає він.
У восьми статтях обговорюються важливі теми для аквакультури, включаючи методи виробництва, соціальні питання та здоров’я планети, харчування, генетичні ресурси, біозахист, управління та інклюзивний доступ до ринку.
Ось ключові меседжі, які містяться у згаданих статтях:
- Майбутнє зростання аквакультури має бути кліматично розумним, навіть якщо ми прагнемо використовувати океан ефективніше, результативніше та розумніше для постачання продуктів харчування. Важливим у цьому відношенні буде наголос на інтегрованому зростанні культивованих видів з низьким трофічним рівнем (таких як морські водорості та двостулкові молюски та риби, які харчуються фільтрацією).
- Аквакультура здебільшого практикується в Азії та потребує більш рівномірного розподілу, з негайними зусиллями для стимулювання її розвитку в Африці, Латинській Америці та малих острівних державах, що розвиваються.
- Було досягнуто великого прогресу в покращенні ефективності кормів і зменшенні використання інгредієнтів морського походження, але буде потрібно більше інновацій, особливо для багатьох видів, які вирощуються в країнах, що розвиваються.
- На відміну від наземного/суходільного сільського господарства, програми селекційного відтворення для розвитку більш ефективних для виробництва видів гідробіонтів, що вирощуються, використовуються вкрай недостатньо, на даний момент на ефективні породи припадає лише близько 15% виробництва.
- Необхідно посилити біозахист і застосувати більш проактивний підхід шляхом удосконалення систем оповіщення про спалахи захворювань, інтегрованих даних та нормативних рамок, які зменшують ризик поширення водних епідемічних захворювань.
- Для покращення безпеки харчових продуктів і протоколів сертифікації, таких як система відстеження, електронна комерція, а також розширення доступу до ринку можна використовувати цифрові та електронні технології.
- Для багатьох країн існує необхідність у розробці та впровадженні підтримуючого, спеціально призначеного для цих цілей законодавства через провідне агентство для координації нормативних актів, які сприяють сталому розвитку, водночас забезпечуючи суспільний добробут без надмірного обмеження здатності систем аквакультури справлятися з екологічними та соціальними проблемами.
- Затвердившись як основний виробничий та економічний сектор, аквакультура тепер потребує активної інтеграції соціальної відповідальності та перспектив добробуту людини на всіх рівнях, включаючи як працівників, так і громади в цілому.
- На нижчому рівні існує попит на сертифікацію сталого розвитку та стандартів гідної праці, але тягар відповідності непропорційно лягає на виробників, особливо на дрібних операторів аквакультури. Слід шукати та впроваджувати механізми справедливого перерозподілу витрат і вигод між виробниками та роздрібними торговцями.
Вісім тематичних оглядових статей опубліковано у спеціяльному випуску Часопису Світового товариства з аквакультури (the Journal of the World Aquaculture Society). ( https://onlinelibrary.wiley.com/toc/17497345/2023/54/2)
