Автор: Prof C Greg Lutz
Стаття від: 20 вересня 2023 року
Спроби вирощування миня – прісноводного виду тріски, який здавна цінується за чудові смакові якості, – виявилися непростим завданням. Однак низка багатообіцяючих наукових розробок може допомогти все більшій кількості комерційних операторів вивести цей вид на рівень масового виробництва.
Минь
Існує два основні підвиди цієї прісноводної тріскоподібної риби -один замешкує водойми від європи на схзід до західної Канади (L. lota lota), і інший, який мешкає у Північній Америці у більш наближених до екватору широтах (L. lota maculosa). © Shutterstock
Минь, Lota lota, має циркумполярне поширення, зустрічаючись у річках і озерах північних регіонів Європи, Азії та Північної Америки. Філогенетичні зв’язки цього виду все ще дещо незрозумілі, але, як видається, існує два основних підвиди, один з яких поширений від Європи на схід до західної Канади (L. lota lota), а інший – у Північній Америці в дещо нижчих широтах (L. lota maculosa). З усіх тріскоподібних риб це єдиний вид, який перейшов до прісноводного способу життя – перехід відбувся десь в Європі між 5 і 10 мільйонами років тому. Хоча цей вид процвітає в прісних водах, він зберігає багато характеристик життєвого циклу своїх морських родичів, таких як висока плодючість (від 100 000 до 800 000 ікринок на кілограм ваги самки, а найбільші самки продукують до 3 мільйонів ікринок), пелагічні личинкові стадії і потреба в дуже низьких температурах для нересту.
Минь здавна високо цінувався в Європі та інших країнах, але зараз його можна знайти лише на ексклюзивних нішевих ринках та на кухнях відданих рибалок-спортсменів та спортсвумен. М’ясо миня за текстурою схоже на м’ясо тріски та пікші, але з більш солодким смаком, що нагадує смак омара, а його печінка та ікра вважаються делікатесами в кулінарних колах.
Молодь миня
Минь має циркумполярне поширення, зустрічаючись у природі в річках і озерах північних регіонів Європи, Азії та Північної Америки
За останнє століття популяції миня зазнали різкого скорочення як в Європі, так і в Північній Америці – в першу чергу через рибальський тиск, деградацію середовища існування (особливо водосховищ), забруднення та вплив інвазивних видів. Минь природним чином нереститься при температурі нижче 2oC, як правило, раз на рік, і, як правило, обмежується водоймами, в яких він виклюнувся. Як наслідок, тенденції зміни клімату будуть особливо проблематичними для багатьох диких популяцій цього психрофільного (холодолюбного)виду.
Нерест в умовах неволі
Дослідження, спрямовані на відновлення та відтворення популяцій, прогресували в Північній Америці та Європі протягом кількох десятиліть, що дозволило розробити протоколи інкубації для отримання мальків для природоохоронних заходів. Як і у випадку з багатьма іншими водними видами, з’явився інтерес до адаптації цих методів для комерційної аквакультури, і дослідження проводяться в таких різних країнах, як Китай, Польща, Угорщина, Німеччина, Швейцарія, штатах Колорадо та Айдахо у США. Комерційні інкубатори/риборозвідні, що виробляють мальків миня, працюють у Бельгії (AquaLota) та Німеччині (LotAqua), а новий об’єкт запускається поблизу Ванкувера, штат Вашингтон (Evergreen Aquatics).
Veronica Myrsell збірає біометричні дані у вагітної самки миня в Університеті Айдахо
У США Університет Айдахо відіграє провідну роль у дослідженні миня, в основному зосереджуючись на вивченні миня як пот енційного об’єкту комерційної аквакультури © Luke Oliver
Деякі з перших досліджень нересту миня в неволі були проведені в Чехословаччині у 1980-х роках. Результати були опубліковані в регіональних журналах чеською та словацькою мовами. Багато методів і обладнання, розроблених раніше для інших видів, можна застосувати і для миня. Kucharczyk et al. (2018) оцінили спонтанний та індукований гормонами нерест плідників миня, виловленого в дикій природі, і виявили, що застосування аналога гонадотропін-рилізинг-гормону лосося (sGnRHa) призводило до 100-відсоткової овуляції, але самостійний (не індукований гормонами) нерест також відбувався у 55-65% самок. Рибам, ікра яких ще не овулювала та яким дали можливість нереститися самостійноно, згодом вводили ін’єкцію, і вони віднерестували з часткою від 43% до 57%. Найвищі показники виживання ембріонів у цих експериментах (до 84%) були отримані від самиць, які були гормонально індуковані без можливості самостійного нересту.
Kucharczyk та ін. (2022) представили результати експериментів з штучного відтворення як диких, так і культивованих плідників з польської популяції миня. Після дозрівання в неволі з використанням фототермічних маніпуляцій та гормональної терапії рівень запліднення в обох групах становив понад 95%. Виживання до стадії ікринок з вічком і ступінь вилуплювання становив приблизно 92% і 91% відповідно. Oliver et al. (2021) повідомили про відсутність впливу на якість ікри або виживання личинок, коли нерестовий цикл миня в неволі був зміщений на шість місяців за рахунок маніпуляцій з фотоперіодом та контролем температури.
Зріла (вагітна) самиця миня
Хоча цей вид замешкує прісні води, минь зберігає багато життєвих характеристик своїх морських родичів, включаючи високу плодючість: самки продукують від 100 000 до 800 000 ікринок на кілограм маси тіла, а найбільші самиці продукують до 3 мільйонів ікринок © Luke Oliver
Культивування/вирощування личинок
Ікринки миня злегка липкі, що необхідно враховувати перед інкубацією. Минь потребує тривалого інкубаційного періоду (від 6 до 8 тижнів) і тривалої фази вирощування личинок через 1) низькі температури, необхідні для ембріонального розвитку цього виду, і 2) той факт, що личинки надзвичайно малі (0,4 мм) при вилупленні.
Після вилуплення температуру підвищують до 10oC для вирощування личинок і молоді. Личинок зазвичай годують наупліями артемії до початку переходу на штучні корми через 35-60 днів після вилуплення, але вибір корму є важливим, оскільки деякі штучні раціони повністю відкидаються (Wocher et al. 2011). Деякі дослідження показують, що рівень CO2 повинен залишатися нижче 20, а постійне освітлення є корисним до моменту переходу риб на штучні корми. Ранні дослідження культивування личинок показали, що годування лише Chlorella sp. протягом перших кількох днів, а потім коловертками та артемією, забезпечило найвищий рівень виживання через 35 днів після вилуплення (Harzevili et al. 2003). Нещодавно Jensen та ін. (2011) повідомили про задовільні результати, пропонуючи кілька комерційно доступних раціонів для личинок, порівняно з живими Daphnia.
Ці та інші автори припускають, що сортування повинно починатися дуже рано в інкубаторі, фактично на стадії вирощування личинок, оскільки високий рівень канібалізму (>50%) не є рідкістю для миня протягом перших кількох тижнів. Barron et al. (2013) підтвердили важливість сортування під час початкового періоду вирощування личинок. Хоча виживання личинок без сортування в їхній контрольній групі становило в середньому 59,3%, виживання личинок з сортуванням становило в середньому 74,3% і 93,3% для личинок, які проходили через сортувальники або затримувалися ними, відповідно. Однак сортування було менш ефективним для молоді, що метаморфізувалася, через присутність декількох надзвичайно великих особин, що свідчить про необхідність додаткової сегрегації найбільшої молоді.
Личинки миня, переповнені наупліями Artemia
Дослідження в університеті Айдахо показали, що личинки миня потребують живого корму – коловерток та Artemia – протягом перших 30-50 днів після вилуплювання © Luke Oliver
Товарне вирощування
Температура води 15oC є ідеальною для вирощування. Після повного переходу на харчування штучними кормами, що може зайняти до 100 днів, залежно від різних умов, канібалізм є мінімальним, якщо використовуються належні практики годування та сортування. Молодь миня демонструє прийнятний ріст при рівні розчиненого кисню 5,0 проміле, але для вирощування рекомендується рівень 7,0 проміле або вище (Vaage and Myrick 2022), а рівень нижче 2,0 проміле не витримується довше кількох годин. Можливо, ще важливіше те, що молодь миня може дещо акліматизуватися до низьких рівнів неіонізованого аміаку, але ця форма аміаку повинна підтримуватися на рівні нижче 0,03 ppm, щоб забезпечити прийнятне споживання корму та ріст (Vaage and Myrick 2021).
Існує багато свідчень, що ґрунтуються на дослідженнях та окремих повідомленнях, коли минь демонструє конверсію корму (кормовий коефіцієнт) менше ніж 1:1. У рециркуляційній системі вирощування найкращі результати росту та конверсії корму були досягнуті при щоденному згодовуванні 2,0% від маси тіла (Tejchel et al. 2014). Хоча молодь миня може мати вищу потребу в морських білках, дорослі особини, схоже, добре себе почувають на комерційному раціоні пструга (Bruce et al. 2020). Дослідження харчових потреб миня тривають, але попередні дослідження показують, що 25-відсоткова заміна рибного борошна соєвим або концентратом соєвого білка не впливає на ріст, цілісність кишечника або імунну функцію (Bruce et al. 2021).
Хоча на ранніх стадіях життя миня можна утримувати при щільності до 50 кг на м3, а деякі дослідники повідомляли про успіхи при щільності до 100 кг на м3, зі збільшенням розміру минь переходить до придонного способу життя. На цьому етапі вирощування миня більше схоже на вирощування камбали, оскільки вони використовують весь доступний простір на дні резервуара або проточного басейну. Якщо глибина води достатня для розміщення додаткових піднятих плоских поверхонь, можна вирощувати більше риби на тій самій площі, якщо підтримувати відповідну якість води. Повідомлялося про прийнятний ріст при зарибленні до 18 кг на квадратний метр (Wocher et al. 2011).
Плідник миня © Idaho Fish and Game
Інфекції Aeromonas іноді є проблематичними під час вирощування (Terrazas та ін., 2018), але минь також є резистентним (опірним до захворювання) носієм Flavobacterium columnare (Bruce та ін., 2020). Ці дослідження підтвердили попередні результати Polinski et al. (2010), які виявили, що минь також може бути носієм інфекційного вірусу гемопоетичного некрозу (IHNV), інфекційного вірусу панкреатичного некрозу (IPNV) та Renibacterium salmoninarum. Це може ускладнити біобезпеку, якщо спробувати культивувати їх у тих самих потужностях, що й пструга або інших лососевих. Також повідомлялося про деякі захворювання, пов’язані з культивуванням у RAS (Pietsch et al. 2020).
З нетерпінням чекаємо (побачимось!)
З розвитком методів геномної характеристики та селекції з’являються нові можливості для доместикації та збереження водних видів, і минь не є винятком у цьому технологічному тренді. Han et al. (2021) повідомили про першу збірку геному на рівні хромосом для цієї риби з акцентом на генах, що беруть участь в адаптації до прісноводного способу життя. Gao et al. (2021) застосували порівняльний транскриптомний аналіз для вивчення температурної акліматизації в популяції миня з риборозплідника на річці Іртиш у Китаї. Вони визначили білок теплового шоку HSP70 як важливий індикатор здатності до температурної акліматизації і виявили, що тепловий стрес підвищує експресію генів, пов’язаних з імунітетом.
У США Університет Айдахо відіграє провідну роль у дослідженні миня. Доктор Kenneth Cain, заслужений професор кафедри природничих наук та науки про рибу, брав участь у більшості цих досліджень, а колишній студент доктор Luke Oliver залишився працювати в програмі як пост-докторант. За словами д-ра Luke Oliver’а, хоча раніше робота була зосереджена на методах, необхідних для відновлення популяції, нинішні зусилля університету з дослідження миня дещо змінилися.
“Загалом, наші дослідження зараз зосереджені на вивченні миня як потенційного об’єкту комерційної аквакультури. Зокрема, нещодавно ми провели експерименти, які поглибили наше розуміння харчових потреб, репродуктивного контролю, вирощування на ранніх стадіях та імунологічних параметрів. Наші поточні дослідження спрямовані на вивчення тетраплоїдної індукції, імерсійної вакцинації від видів Aeromonas та з’ясування проблем, пов’язаних з надмірним наповненням плавального міхура,” – пояснює Oliver.
Молодь миня
Дослідження Vaage та Myrick (2021) показали, що молодь миня може дещо акліматизуватися до низьких рівнів неіонізованого аміаку, але ця форма аміаку повинна підтримуватися на рівні нижче 0,03 ppm, щоб забезпечити прийнятне споживання корму та ріст © USFWS Mountain Prairie
“Зараз відомо, що личинки миня потребують живого корму – коловерток і артемії – протягом перших 30-50 днів після вилуплення. Це вимагає великих інвестицій часу, грошей і навичок. Нещодавно ми помітили, що коловертки або артемії, але не обидва види одночасно, можуть бути замінені комерційними кормами. Однак така заміна супроводжується значним зниженням виживання.
“Крім того, мині ще не були доместиковані для комерційного вирощування і демонструють помірну різноманітність у темпах росту. Ми спостерігали окремих особин миня, які досягали ринкового розміру за 18 місяців, але ці особини є винятком. Може знадобитися програма селективного відтворення, оскільки цей вид має високий потенціал росту, щоб досягти темпів виробництва, що наближаються до тих, які спостерігаються у комерційному вирощуванні пструга.”
Відповідаючи на запитання про попередніх або теперішніх дослідників миня з інших наукових установ та країн, Oliver зазначає: “Ми співпрацювали з командою зі Швейцарії – Christian’ом Zbinden’ом and Patrick’ом Kull’ом з VierFisch Gmbh. Вони відстежували (спостерігали) за нашими діями в наших лабораторіях, коли ми демонстрували методи нересту, а також навчали їх загальній культурі поводження з рибою на різних життєвих етапах. Я продовжував надавати Patrick’у допомогу на відстані, коли він будував свою компанію. Ми відкриті до співпраці, як у себе в країні, так і за кордоном, щоб вивести миня на стадію комерційної аквакультури.
“Усередині країни ми співпрацюємо з Colby Johnson’ом з компанії Evergreen Aquatics через грант SBIR. Наразі Colby завершує формування маточного стада миня та готується продукувати мальків і незабаром розпочне дослідження проблеми надмірного наповнення плавального міхура личинок,” – додає він.
Dr Cain підсумував це так: “ Минь є унікальним новим прісноводним видом аквакультури з високим ринковим потенціалом, який можна вирощувати в різних системах аквакультури, призначених для об’єктів аквакультури, яких культивують у холодній або прохолодній воді.”
