Джерело: Інтерв’ю заступника міністра сільського та лісового господарства Туреччини Ебубекіра Гізлігідера, опубліковане в журналі Eurofish. Переклад та адаптація виконані фахівцями Державної установи “Методично-технологічний центр з аквакультури”.
Турецький сектор рибальства та аквакультури демонструє стрімке зростання, перетворюючись на стратегічно важливу індустрію, яка не лише зміцнює національну економіку, а й забезпечує здоровим продовольством споживачів у багатьох країнах світу. Про унікальні досягнення галузі, сучасні геополітичні й екологічні виклики, а також довгострокове бачення розвитку блакитної економіки розповів заступник міністра сільського та лісового господарства Туреччини Ебубекір Гізлігідер (Ebubekir Gizligider).
Рекордні обсяги та зміна балансу на користь аквакультури
У 2025 році Туреччина досягла історичного максимуму виробництва водних ресурсів, яке склало рекордні 1 мільйон 37 тисяч тонн. При цьому в структурі виробництва відбулося знаменне зрушення: якщо традиційне рибальство забезпечило 410 тисяч тонн, то обсяги вирощування в аквакультурі сягнули 627 тисяч тонн, що становить 60% від загального балансу. Стабільне нарощування потужностей супроводжується активною зовнішньою торгівлею — країна експортувала 288 тисяч тонн водної продукції на вражаючу суму 2,3 мільярда доларів США.
Сьогодні Туреччина впевнено утримує статус провідного світового виробника вирощеного європейського лаврака, золотистого спара (дорадо), прісноводної форелі та великої райдужної форелі, відомої на світових ринках під брендом «турецький лосось».
Виробниче планування: ставка на якість, а не на неконтрольоване розширення
Для збереження стабільності ринку Туреччина обрала шлях планомірного розвитку, відмовившись від неконтрольованого нарощування потужностей. У 2024 році Міністерство запровадило систему планування виробництва, яка охоплює ключові види, що формують близько 98% усієї продукції національної аквакультури: лаврака, дорадо, форель, турецького лосося та середземноморських мідій.
Державна політика орієнтує сектор на збільшення доданої вартості з кожного виробленого кілограма риби. З цією метою Туреччина активно диверсифікує види (зокрема, завдяки осетровим) та розбудовує потенціал вирощування середземноморських мідій.
Балансування інтересів аквакультури з іншими користувачами морського простору (туризм, транспорт тощо) здійснюється на основі екологічної стійкості. Визначення нових зон для розміщення ферм спирається на глибокі наукові оцінки, а стан бентосу, біорізноманіття та якість води контролюються за допомогою передових цифрових систем моніторингу. Крім того, міністерство заохочує технології віддаленого від берега (офшорного) вирощування риби, що суттєво знижує тиск на прибережні рекреаційні зони.
Чорноморський плацдарм та геополітичні реалії
Чорне море є стратегічним басейном для турецького рибного сектору — як головний район промислу анчоуса, так і ключова база вирощування турецького лосося. Нещодавні геополітичні події та військовий конфлікт у Чорноморському регіоні створили жорсткі операційні обмеження для бізнесу. Виробники та експортери зазнали значного фінансового тиску через різке здорожчання суднового палива, енергії, кормів, упаковки та порушення звичних логістичних ланцюгів.
Проте, завдяки розвиненій інфраструктурі, гнучким логістичним мережам та потужним переробним закладам, Туреччина змогла швидко адаптуватися до умов кризи. Подальше збільшення виробництва турецького лосося в Чорному морі планується здійснювати виключно в межах екологічної місткості акваторії, суворого контролю біобезпеки, здоров’я риб та потреб ринкового попиту.
Нагляд за ресурсами: 200 тисяч інспекцій на рік
Як провідна рибальська держава в Середземному та Чорному морях, Туреччина приділяє величезну увагу збереженню диких запасів та підтримці добробуту прибережних громад. Для боротьби з незаконним, незареєстрованим та нерегульованим (ННН) рибальством уряд застосовує жорсткі науково обґрунтовані заходи контролю:
- Квотування ключових промислових запасів;
- Тимчасові сезонні та районні заборони на вилов (закриття зон);
- Обмеження мінімального розміру риби, дозволеного до вилучення;
- Моніторинг суден та обов’язкова електронна звітність;
- Контроль у місцях вивантаження уловів.
Ефективність цих заходів підтверджується масштабним правоохоронним контролем: інспектори щорічно проводять понад 200 000 перевірок на місцях.
Кліматичні виклики та технологічна модернізація
Зміна клімату виступає безпосередньою операційною реальністю, яка вже сьогодні змінює міграційні шляхи риб, підвищує ризики захворювань та стимулює поширення інвазивних чужорідних видів у турецьких водоймах.
Для адаптації до цих загроз міністерство реалізує спеціальні програми грантової та інвестиційної підтримки для переходу фермерів на сучасні технології. Особливий акцент робиться на впровадженні систем рециркуляційної аквакультури (УЗВ/RAS), аквапоніки та інших закритих систем, які забезпечують економне використання водних ресурсів, стабільний температурний режим та надійну біобезпеку. Також держава активно фінансує науково-дослідні розробки (НДДКР) у сфері екологічної адаптації, водоефективності та ветеринарії.
Розкриття внутрішнього ринку морепродуктів
Незважаючи на колосальні експортні успіхи, внутрішнє споживання морепродуктів у Туреччині залишається скромним. Однак системні комунікаційні та промоційні кампанії, проведені міністерством спільно з Центральним союзом виробників аквакультури Туреччини, дали позитивні результати: у 2025 році річне споживання риби на душу населення зросло до 8,8 кілограма. До цих акцій активно залучають авторитетних лікарів, вчених та популярних цифрових авторів.
Для подальшого стимулювання попиту держава ставить у пріоритет розвиток культури споживання риби через підвищення її доступності та зручності для споживачів. Особливе значення надається переробці та створенню готових форматів — філетованої, порційної, очищеної, замороженої та придатної для швидкого приготування продукції, що ідеально відповідає способу життя сучасного міського населення та молоді. Стабільне цілорічне виробництво в аквакультурі допомагає згладити сезонні коливання пропозиції на внутрішньому ринку.
Підтримка дрібного промислу та соціальна згуртованість
Дрібні рибалки та невеликі сімейні ферми відіграють вирішальну роль у збереженні соціальної структури та зайнятості в сільських прибережних регіонах. Турецька політика спрямована на те, щоб інтегрувати цей сегмент у ланцюжки створення високої доданої вартості. Держава стимулює розвиток рибоводних кооперативів та організацій виробників, які допомагають дрібним операторам здійснювати спільні закупівлі, організовувати продажі, розбудовувати холодові ланцюги, проходити сертифікацію та отримувати фінансування. Також упроваджується спеціальна підтримка для молодіжного й жіночого підприємництва, страхування ризиків, цифровізація, розвиток рибальського туризму та прямих продажів.
Пріоритети до 2030 року та морська дипломатія
У Середземноморському та Егейському басейнах, де перетинаються інтереси багатьох країн, Туреччина неухильно захищає свої законні права на морський простір. Водночас міністерство послідовно підтримує наукову та технічну співпрацю із сусідніми державами, оскільки транскордонні виклики (інвазивні види, клімат, хвороби) не визнають державних кордонів. Спільні дослідження, моніторинг запасів та обмін даними є основою морського просторового планування в регіоні.
Середньострокова стратегія Туреччини до 2030 року орієнтована на створення високотехнологічної, простежуваної, стійкої та ціннісно орієнтованої індустрії. Успіх впровадження державної політики вимірюватиметься не просто тоннами виловленої риби чи мільярдами доларів експорту. Головними індикаторами ефективності визначено:
- Екологічні параметри: здоров’я диких рибних запасів, якість води, захист вразливих видів та загальний прогрес у боротьбі з ННН-рибальством;
- Виробничі параметри: ефективність використання кормів та енергоспоживання на фермах;
- Економічні параметри: вартість експорту на одиницю продукції, частка глибокої переробки, сила національного бренду та диверсифікація ринків;
- Соціальні параметри: рівень добробуту дрібних рибалок, кооперативів та прибережних громад.
Цей комплексний, науково обґрунтований підхід гарантує Туреччині довгострокову екологічну стабільність та впевнене лідерство в глобальній блакитній економіці майбутнього.
