Автори: ZDENĚK ADÁMEK, LENKA KAJGROVÁ, JÁN REGENDA, KOUSHIK ROY
Ставкове коропівництво у Центральній та Східній Європі – поточний стан
Вирощування звичайного коропа (Cyprinus carpio, далі за текстом “короп”) у cтавковій аквакультурі у Європі часто характеризують як систему з низькими виробничими витратами, з низькими витратами праці та капіталу, яка зорієнтована головним чином на місцевий ринок (Рис. 2). Незважаючи на те, що короп є найбільш культивованою рибою в ставковій аквакультурі Центральної та Східної Європи (CEE), спектр товарної риби, що вирощується в коропових ставах, є значно ширшим і охоплює кілька прісноводних видів, які добре пристосовані до умов ставків. Значення коропа як традиційної харчової риби підкреслюється його низькими вимогами до навколишнього середовища (наприклад, до якості води, концентрації кисню, витривалості до перевантаження та транспортування), всеїдним способом харчування та високим кормовим коефіцієнтом. Нещодавно в регіоні CEE налічувалося майже 500 000 га ставків, в яких вирощувалось майже 200 тис. тонн коропових риб.
Тривалі зміни у регіональному ставковому рибництві – на прикладі чеського ставкового коропівництва
Ставкове коропівництво в Центральній та Східній Європі має довгу історію, яка сягає початку минулого тисячоліття. Тоді стави були досить оліготрофними водоймами з річним виловом близько 20 – 30 кг з гектара. Принципи та підходи до ведення коропівництва суттєво змінилися на початку 15 століття, а період до кінця 16 століття характеризувався прогресивним розвитком технологій вирощування та будівництвом нових ставів. Однак період піднесення коропового ставкового господарства змінився глибоким занепадом, пов’язаним із зникненням більшості ставків і перетворенням їх на лугові та польові угіддя у 17 столітті. Нові імпульси до відродження ставкового коропівництва з’явилися в 19 столітті і продовжилися на початку 20 століття, характеризуючись зростанням застосування наукових знань у цій галузі. Зокрема, досить поширеним стало вапнування ставків та внесення гною. В результаті, в середині дев’яностих років 20-го століття річна продуктивність коропових ставків зросла до 80 – 100 кг з гектара.
Значне збільшення виробництва коропа почалося з 1950-х років завдяки поступово зростаючому використанню різних заходів інтенсифікації, таких як внесення добрив (як неорганічних, так і органічних), додаткова годівля, інтегроване рибоводно-качине господарство та деякі інші, підкріплені широким використанням досліджень, спрямованих на вирішення цих питань. Деякі з цих практик, як, наприклад, рибоводно-качине господарство, вже відійшли у минуле через їхній негативний вплив на якість середовища ставків. Однак, значна кількість поживних речовин, внесених до ставків, особливо в період 1950-х і 1990-х років, призвела до стану, який можна назвати фазою прогресуючої та інтенсивної евтрофікації ставків. Цей період можна розділити на два підперіоди – етап широкого застосування неорганічних добрив у 1950-х – 1960-х роках та етап домінування органічних добрив з 1970-х до 1990-х років. Значне збільшення концентрацій N і P, що супроводжувалося зростанням первинної продуктивності, супроводжувалося різким погіршенням якості води ставків, насамперед зниженням прозорості, коливанням значень рН і концентрації О2, як правило, через виникнення сильного цвітіння ціанобактерій («синьо-зелених водоростей»)(гіпертрофії)).
Рис.1. Звичайний короп (Cyprinus carpio)
Рис. 2. Обсяги виробництва коропа у ЄС (FEAP 2022)
Рис. 3. Коропові ставки є невід’ємною частиною ландшафту, що сприяє підвищенню його природної цінності. Фото: Z. Adámek
Надмірна щільність та біомаса коропового поголів’я значно посилюють ці процеси, особливо за рахунок мобілізації фосфору з донних відкладень. У 1980-х роках середньорічне виробництво зросло приблизно до 500 кг на гектар площі коропових ставів і залишається на цьому рівні дотепер. На початку 1990-х років у Центральній та Східній Європі відбувся значний спад виробництва, після чого в деяких країнах почалося повільне, але стабільне зростання.
Використання добрив (як неорганічних, так і органічних), які раніше були джерелом азоту та фосфору як лімітуючих поживних речовин для розвитку фітопланктону, наразі суворо обмежене законодавством і можливе лише за спеціальним дозволом. Метою внесення гною (як органічного добрива), як майже єдиного методу внесення добрив, є забезпечення не лише основних мінеральних поживних речовин, але й надання органічного матеріалу для бактерій, які можуть бути безпосередньо використані деякими кормовими організмами риб. Тим не менш, інтенсивне внесення гною в коропові стави призвело до значного екологічного навантаження. Довготривале надмірне навантаження поживними речовинами змінило біологічні процеси в ставах – від первинного продукування до кругообігу поживних речовин. Багато коропових ставів страждають від деградації навколишнього середовища, включаючи ціанобактеріальне цвітіння, гіпоксичні явища з періодичною загибеллю риби, а також прямий вплив на екологічні послуги, такі як погіршення рекреаційного використання або підтримки біорізноманіття. З іншого боку, нинішній стан коропових ставів не є “провиною”виключно рибоводів. Необхідно підкреслити значне навантаження поживних речовин від сільського господарства та осадження поживних речовин з атмосфери, яке останнім часом посилилося через зміну клімату. Крім того, зростаючі зусилля з очищення комунальних стічних вод невеликих населених пунктів, які часто не забезпечують остаточного видалення поживних речовин, наразі є недооціненим, але значним джерелом поживних речовин (зокрема, Р) для коропових ставів. Однак, з іншого боку, затримка води в коропових ставах часто призводить до зменшення виходу поживних речовин і бактеріального навантаження в таких ситуаціях.
Наразі важливо підтримувати більш широкі елементи в існуючих виробничих методах і підходах, які також враховують природний ландшафт (рис. 3) та економічні цінності. На додаток до забезпечення рибою для споживання людиною, коропові ставки надають ряд цінних екосистемних послуг, включаючи збереження біорізноманіття. Ставки приваблюють дику флору і фауну, яка оселяється в цій місцевості, або, якщо це мігруючі види, тимчасово зупиняється на шляху до місць розмноження або зимівлі. Крім того, коропові стави відіграють незамінну роль у затриманні води, регулюванні рівня ґрунтових вод, боротьбі з повенями, а також переробляють органічні речовини, що потрапляють у стави з довкілля. Таким чином, інтеграція коропової аквакультури з іншими видами водокористування набуває все більшого значення і опиняється все більше і більше в центрі уваги професіоналів та громадськості. Загалом, коропова аквакультура все ще перебуває під сильним впливом змін у придатному для існування середовищі. Це стосується не лише впливу методів і технологій вирощування риби, але й прямих і непрямих наслідків підвищення температури, доступності води та екстремальних погодних явищ, пов’язаних з поточними кліматичними змінами.
Принципи ставкового коропівництва
Незважаючи на те, що витрати на будівництво нових та/або оренду існуючих ставків останнім часом є досить високими в Європі, прісноводна коропова аквакультура є дуже авторитетним і цінним компонентом сталого сільського господарства. В короповій аквакультурі використовуються різні системи виробництва відповідно до рівня інтенсифікації (Kestemont 1995). Виробничий цикл у короповому ставку триває від одного до двох років залежно від конкретних умов, таких як розмір і склад рибного поголів’я, площа ставу, наявність води тощо. В даний час широко застосовується полікультурне вирощування, спрямоване на підвищення ефективності використання природної продуктивності екосистеми ставу.
Короп (рис. 4), як домінуючий вид ставкової аквакультури в умовах регіону СЕЕ, є всеїдним видом, але відрізняється вибірковістю, спрямованою на більші харчові організми зоопланктону та зообентосу, які є найдоступнішими в харчовій пропозиції. Таким чином, значна частина переважно первинної продукції залишається абсолютно невикористаною. Для того, щоб ефективно використовувати й інші компоненти харчового ланцюга в екосистемі ставу, коропова аквакультура базується на принципі додаткового зариблення тими видами риб, які, по можливості, взагалі не конкурують з коропом за їжу (або конкурують в дуже обмеженій мірі), тобто лином, рослиноїдними та рибоїдними (хижими) рибами.
Лин (Tinca tinca, рис. 5) також є всеїдним видом, харчові потреби якого в основному подібні до коропа, але він шукає їжу переважно в прибережній та зарослій частині водойми, що частково зменшує пряму харчову конкуренцію. Рослиноїдні риби є або (фіто) планктонофагами (білий товстолобик, Hypohthalmichthys molitrix, та строкатий товстолобик, Aristichthys nobilis, рис. 6), або споживачами макрофітів (білий амур, Ctenopharyngodon idella, рис. 7), які безпосередньо використовують первинну продукцію екосистеми ставу. Роль рибоїдних хижаків (щука, Esox lucius, судак, Stizostedion lucioperca, рис. 8, сом європейський, Silurus glanis) у коропових ставах полягає у контролі менш цінних і часто небажаних непромислових риб (переважно дрібних коропових).
Рис. 4. Лускатий (ліворуч) дзеркальний (праворуч) коропи ринкового розміру. Фото J. Regenda
Рис. 5. Лин ринкового розміру. Photo J. Regenda.
Рис. 6. Строкатий товстолобик ринкового розміру. Photo J. Regenda.
Рис. 7. Дворічний білий амур. Photo J. Regenda.
Рис. 8. Шука (вгорі) та судак (долу) ринкового розміру. Photo J. Regenda.
Коропництво в регіоні ЦСЄ в основному базується на використанні природних кормів (рис. 9 і 10) з додатковою годівлею переважно зерновими, важливість яких відрізняється в різних країнах ССЕ. Наприклад, в управлінні короповими ставами в Чехії та Австрії вважається, що зернові сприяють збільшенню приросту коропа загалом на 25-50%. Однак, навіть за умови постачання поживних і збалансованих “екологічно чистих” кормів, неналежна практика годівлі може призвести до значних втрат кормів, що призводить до погіршення якості води, зниження якості продукції (риби) та зниження сталості рибництва (Рис. 11).
Рис. 9. Харчові потреби риб у полікультурнихі коропових ставках (Adámek et al. 2014)
Ремарка: Жирні стрілки – бажані продукти харчування, повні стрілки – основні продукти харчування, пунктирні стрілки – рідкісні продукти харчування
Рис. 10. Основні харчові взаємовідносини в екосистемі коропового ставу (Adámek et al. 2014)
Рис. 11. Доля кормів, що застосовуються у короповому рибництві (Adámek et al. 2014)
Додаткове годування коропа по праву вважається джерелом поживних речовин, що сприяють гіпертрофії коропового ставу. Дійсно, нез’їдені та погано перетравлені зернові можуть бути джерелом фосфору, вміст якого в кормових зернах приблизно вдвічі перевищує харчові потреби коропа. Емпіричні дані показують, що короп утримує лише 20-50 % азоту (N) і 15-56 % фосфору (P) з корму, вивільняючи решту у воду, де вони стають доступними для перетворення в природній харчовій мережі. Однак Roy et al. (2019) піддали це питання широкому метааналізу і дійшли дуже слушного висновку, що нещодавня евтрофікація коропових ставків могла бути скоріше “управлінською”, а не спричиненою біологічними обмеженнями коропа. Це твердження відкриває простір для пошуку науково обґрунтованих рішень щодо пом’якшення наслідків евтрофікації коропових ставів та шансів на їх відновлення.
Зміна парадигми в бік ефективності використання ресурсів та системного мислення в європейських рибних ставках
Поточна «Водна директива» ЄС вимагає, щоб коропова вода (вода у ставку/стічна вода із ставка) містила ≤0.4 мг Л−1 PO4 та ≤1 мг Л−1 NH4 (Директива ЄС, 2006/44/E Статті 3 & 5, Додаток I). Існує занепокоєння щодо впливу вирощування коропа в рибних ставках на евтрофікацію асоційованих водойм. Це призвело до суперечок і лобіювання між екологами та короповими фермерами щодо екологічного законодавства про рибні ставки. Серед цих аргументів підгодовування іноді називають “шкідливою речовиною”, яку застосовують у рибних ставках, або закликають до скорочення існуючого виробництва чи переходу до органічного (екстенсивного) способу виробництва. Поточні ціни на коропа в Чеській Республіці та Німеччині становлять ~2-2,5 євро за 1 кг живої ваги, а в Угорщині вони навіть нижчі (1,9 євро за 1 кг живої ваги). Хоча занепокоєння екологів є обґрунтованим, надто суворий підхід до вирощування коропа без достатньої інформації є несправедливим. Давайте розберемося, чому. Питомий коефіцієнт годівлі (RFC) (тобто питомий коефіцієнт перетворення їжі в присутності природної їжі) зернових, що підтримують вирощування коропа в рибних ставках регіону, оцінюється на рівні 2-2,5 кг на кг врожаю; за наявності RFC природної їжі (зоопланктону-зообентосу) – 0,3-0,4 кг на основі сухої речовини (DM) на кг врожаю коропа. Засвоювані поживні речовини, які пропонує коропу природна здобич (7,9% N, 1% P у перерахунку на суху речовину), є критично важливими для виробництва. Однак це не так просто, як здається. Наприклад, засвоюваний N або P в одному зерні кукурудзи (вагою ~0,38 г) міститься у ~0,05 до 0,08 г сухої речовини природного корму. У рибних ставках це еквівалентно ~0,38-0,6 г біомаси природної здобичі (сира маса), ~1230-1969 дафніям або ~258-414 хірономід. Необхідно уявити собі різницю в розподілі енергії коропами при вилученні одного статичного зерна кукурудзи та фільтрації еквівалентної кількості активної природної здобичі у ставках. За відсутності зернових високоцінні білки або ліпіди природної здобичі метаболізуються до CO2 для отримання енергії, а не діють як будівельні блоки для нарощування біомаси. Це низька ефективність використання екологічних ресурсів (RUE)
В умовах харчування на початку сезону рибні запаси (короп) демонструють високі, але не біоекономічні показники утримання азоту та фосфору. При надлишку “засвоюваного” азоту (білок, амінокислоти) порівняно з недостатньою кількістю вуглеводневої енергії, значна частина засвоєного азоту викачується назад у навколишнє середовище у формі, що реагує з водоростями (NH4-N). Надлишок засвоюваного P на одиницю засвоюваного N також викликає нирковий кліренс (виділення нирками) засвоюваного P, який виводиться назад у навколишнє середовище у вигляді PO3-. До кінця сезону утримання N і P погіршується через високі метаболічні втрати N, спричинені відсутністю засвоюваних амінокислот (лізину, ізолейцину) і зниженням біодоступності P. Невелика кількість засвоєного P виводиться з сечею, оскільки відкладення N є недостатнім. Більшість риб, що годуються у ставках, наприкінці сезону запускають ліпогенез de-novo, а не накопичення білка (біомаси). Погана ефективність використання екологічних ресурсів (RUE) може виникати як за високої, так і за низької доступності зоопланктону та зообентосу.
Надмірна залежність від природної здобичі створює азотне навантаження, в той час як надмірна залежність від зернових може створювати фосфорне навантаження. Співвідношення N:P втрат, спричинених природною їжею, становить ~14:1-20:1, тоді як співвідношення N:P втрат, спричинених зерновими, становить ~3:1-4:1. Втрати поживних речовин з фекаліями поступово зростають із зерновими (додатковий корм) і зменшуються зі збільшенням частки природної здобичі. В той час як метаболічні (тобто нефекальні) втрати поживних речовин зростають зі збільшенням частки природної їжі та зменшенням частки додаткових кормів. У регіональних рибницьких ставах потреба коропа в перетравному протеїні (N) для росту м’язів легко задовольняється, тоді як потреба в перетравному фосфорі для росту скелета задовольнити складніше (майже протягом останньої половини сезону). Ці аспекти часто не беруться до уваги при управлінні годівлею в ставах або формуванні політики. Годівля у ставках, по суті, нагадує “гойдалку” в дитячому парку розваг – коли обидві сторони (фермери, екологи) щасливі одночасно, коли гойдалка збалансована.
Необхідно визнати важливість і роль вуглеводів у ставках, розуміючи їх тип (волокнисті вуглеводи проти крохмалистих) і час внесення (на початку або наприкінці сезону). Хорошим прикладом є концепція поживних ставків, розроблена у WUR, Нідерланди. Згодовування волокон (вуглецю) екосистемі ставка може підвищити продуктивність харчової мережі, переробляючи втрачені поживні речовини в рибну біомасу. Використання місцевих побічних продуктів пивоварного/спиртового заводу в угорських дослідницьких ставах за допомогою кукурудзяного DDGS відкриває нові горизонти. Якщо місцеві та циркулярні корми для ставків можуть стати шляхом вперед, замінивши зернові, це зменшить конфлікт між людською їжею та кормами (?). Взагалі, годувати будь-яким побічним продуктом наземні системи, такі як RAS, набагато складніше. Це потребує доопрацювання, а отже, довшого ланцюжка створення вартості. Концепція “збалансованої годівлі ставків”, розроблена у FFPW Водняни, Чеська Республіка, об’єднує ці концепції шляхом об’єднання моделі екологічної групи планктону та біоенергетики харчування риб у рибних ставках. Принцип полягає в тому, щоб доповнити відсутню енергію (для риби), постачаючи вуглець (для мікробної харчової мережі) і відсутні амінокислоти (для риби) через різні корми для ставків на початку, в середині і в кінці вегетаційного сезону, відповідно. Тобто йдеться про “екосистемно-чутливі” корми для ставків майбутнього. З появою цих концепцій майбутнє центральноєвропейських рибних ставків виглядає яскравим (вища врожайність, більш поживна риба) та екологічно чистим (вища ефективність використання ресурсів). Однак, це також правда, що ми повинні відійти від традиційних”коропових систем” – модернізувати сектор ставкового рибництва. Тут гібридні системи ставків у MATE, Угорщина (розділений ставок, сажалка-в-ставку, ставок-RAS), Польща та Чехія (каскади ставків) або інші природні рішення (штучне перифітонне дно, літоральне макрофітне дно) повинні бути визнані зусиллями, спрямованими на модернізацію ставкової аквакультури. Це шлях вперед, де трофічний рівень вирощуваних видів у системах ставкової аквакультури може варіюватися від хижих видів (преміум-класу) до всеїдних і рослиноїдних видів. Вхідні ресурси одного компонента живлять інший компонент, використовуючи біологічну фільтраційну здатність ставкових систем in-situ.
Коли системи ставків і кругообіг поживних речовин оптимізовані (або закриті), постає питання про поживність вирощеної у ставках риби і про те, як вона співвідноситься з сильними прихильниками безпеки ЕПК+ДГК (ейкозопентаєнової та декозопентаєнової жирних довголанцюгових кислот, омега-3 кислот) для населення в цілому (наприклад, вирощені лососеві риби / лосось з прирордних популяцій, форель, консерви, копчена морська риба). У них вміст ЕПК+ДГК здебільшого вищий, ніж у рибі, вирощеній у ставках. Тут сектор ставкового господарства повинен допомогти скоротити розрив між рибою зі ставків та рибою з морських водойм. Стратегії можуть варіюватися від досліджень генетики десатурази-елонгази та маніпуляцій з активністю у ставкових риб з”напівінтенсивних” ставків до стратегій годівлі трансгенною сумішшю рослинної олії (з високим вмістом омега-3) або риб’ячого жиру. В останньому випадку місцеві побічні продукти переробки риби (відходи забою) або місцеві продукти рибальства (тушки ‘сміттєвої‘риби) повинні повертатися в місцеву аквакультуру (наприклад, шляхом вилучення ліпідів) і в харчовий ланцюг людини, замість того, щоб йти на корм для домашніх тварин або на заводи з переробки харчових відходів(кафілери). Але необхідна політична атмосфера, яка б дозволила такий перехід. Стає все більш очевидним, що довгострокові цілі ЄС щодо циркулярної біоекономіки, амбіцій “чистого нуля”, переходу харчової системи до меж планетарного здоров’я та планетарного здорового харчування (або національних дієтичних рекомендацій) не узгоджуються між собою. Чим ефективніше ми переробляємо неїстівні “екосистемні поживні речовини” в їстівні продукти харчування людини, тим меншим буде цей дисбаланс. Такі системи, як наземна (суходільна) аквакультура та моделі інтенсивної аквакультури, вже мають обмеження. Однак моделі напівінтенсивного виробництва можуть піти набагато далі. Це можливо завдяки здатності рибних ставків до самовідновлення, їхній здатності бути “поглиначем”двоокису вуглецю (який може бути перероблений) і сильному профілю екосистемних послуг, більш різноманітних, ніж на сільськогосподарських полях.
Тим не менш, збільшення споживання риби зі ставків та заміна деяких наземних джерел тваринного білка (крім курятини) рибою, вирощеною у ставках, може зменшити вплив споживання продуктів харчування на навколишнє середовище. Наприклад, споживачі можуть сприяти пом’якшенню наслідків зміни клімату, якщо споживатимуть більше ставкової риби порівняно з деякими іншими джерелами тваринного білка (Рис. 12).
Рис 12: Інтенсивність викидів парникових газів від різних продуктів тваринництва в ЄС порівняно з коропом, вирощеним у ставках. Зліва направо: коропівництво; тваринництво у ЄС у середньому; ВРХ у ЄС у середньому; вівчарство у ЄС у середньому; свинарство у ЄС у середньому; птахівництво у ЄС у середньому, Джерело: Koushik Roy, Jaroslav Vrba, Sadasivam J. Kaushik, Jan Mraz,2020. Nutrient footprint and ecosystem services of carp production in European fishponds in contrast to EU crop and livestock sectors (Journal of Cleaner Production 270 (2020). 15 рр.)* https://doi.org/10.1016/j.jclepro.2020.122268
Ставкове коропівництво у кліматі, що змінюється
Галузь ставового коропівництва є дуже вразливою до наслідків зміни клімату, які можуть впливати на неї як прямо, так і опосередковано, як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Дефіцит води, що призводить навіть до критичних періодів посухи (рис. 13), є найбільш очевидним проявом наслідків зміни клімату в коропівництві. Однак його поява пов’язана з низкою інших негативних явищ, таких як зливові паводки, підвищення температури води, пов’язане зі зниженням концентрації кисню, шкідливе цвітіння водоростей та синьо-зелене цвітіння, збільшення кількості захворювань та паразитів – всі вони можуть бути пов’язані зі зміною клімату. Деякі з аспектів, спричинених зміною клімату, такі як підвищення температури води, можуть мати позитивні наслідки, але негативні наслідки, як правило, переважатимуть, що вплине на галузь аквакультури.
Всі ці факти, природно, підвищують економічні вимоги. Протягом багатьох років підвищення середньої температури води у ставках влітку та частіша нестача води стали реальністю, іноді
пов’язаною з необхідністю забезпечення додаткового притоку води за допомогою насосів. Тепліша вода містить менше розчиненого кисню, і фермерам, можливо, доведеться аерувати воду, щоб компенсувати брак кисню, що є додатковими витратами. Тепла вода також більш вразлива до цвітіння водоростей, які можуть бути токсичними для риби і, розкладаючись, ще більше позбавлятимуть воду кисню. Необхідний вилов риби в цих умовах ускладнюється тим, що літо – це період росту риби, і її метаболізм вищий, що вимагає більше кисню в той час, коли природний вміст кисню у воді є низьким. Влітку все потрібно робити швидше, ніж восени, коли вода прохолодніша і вміст кисню вищий. Це вимагає більшої кількості обладнання та робочої сили, що збільшує витрати. Фермери, які збирають врожай влітку, повинні вловлювати періоди, коли температура нижча, або переносити вилов риби на дуже ранні ранкові години, хоча це додає складності операції. Буває навіть так, що коли гідрологічні умови (нестача води) разом з високими температурами створюють ризик загибелі риби, ставок доводиться осушувати, а поголів’я переносити в інший ставок, який забезпечує прийнятні умови. Це, природно, пов’язано з високими додатковими витратами і ризиком втрати риби.
З позитивного боку, тепліша вода означає довший період вирощування і більший приріст ваги протягом року. У той же час, коротша зима означає, що риба, яку не годують взимку, втрачає менше ваги, ніж якби зима була довгою. З іншого боку, довга холодна зима зі стабільно низькими температурами добре підходить для дезінфекції ставків перед зарибленням на наступний сезон. У традиційному виробничому циклі вирощування коропа звичайного рибу виловлюють восени і переводять у зимувальні ставки, де вона проводить зиму, відпочиваючи зі зниженим метаболізмом. У цей період риба впадає у своєрідну сплячку, що дозволяє зариблювати її (до зимувальних ставків) з більшою щільністю, ніж влітку. У холодну і крижану зиму поверхня зимувального ставка замерзає, захищаючи рибу від хижих птахів. Якщо зима м’яка, як це було протягом останніх десятиліть, відсутність крижаного покриву дозволяє хижим птахам (зокрема, бакланам) нападати на рибу в ставку. Крім того, потік води, викликаний таненням снігу або льоду, змушує рибу рухатися, порушуючи її стан “сплячки”. Навіть фермери, які не звикли годувати рибу в зимувальних ставках протягом тривалого періоду часу, в умовах мінливого клімату (м’якіші зими) змушені постачати корм до цих ставків раніше на початку весни.
У той час як підвищення середньої температури води в теплі місяці може призвести до подовження вегетаційного періоду, нестача води не має таких пом’якшувальних властивостей. Тепліші та сухіші літо і зима перешкоджають поповненню річок водою. А річки є основним джерелом води для коропових господарств. Коли рівень води в річках падає, рибницькі ферми не можуть забирати необхідну кількість води, оскільки водою доводиться ділитися з іншими користувачами, фермерами, муніципалітетами, рибалками і т.д. Аквакультурники не можуть замінити воду зі ставків, втрачену через випаровування, тому риба має менше води і менше кисню, необхідного для росту. Літо – це вегетаційний період, коли риби харчуються і метаболічна активність висока, для чого їм потрібна достатня концентрація кисню. Таким чином, нестача води влітку може мати безпосередній вплив на самопочуття риби. Якщо рівень води у ставку стає критично низьким, фермер може бути змушений переселити рибу у більший ставок, що є ризикованою операцією, оскільки рівень кисню в ньому нижчий за оптимальний. В інших ситуаціях фермери можуть використовувати аератори для збагачення води киснем. Іншою можливістю є перехід від вирощування риби в ставках до вирощування її в системах рециркуляційної аквакультури, хоча економіка вирощування в цих дорогих системах може бути несприятливою, а короп як “флагманська риба” сталої аквакультури втратить свій авторитет серед споживачів як екологічно вироблена риба.
Очевидно, що коропівництво олишнього середовища, кліматичних умов, загального водокористування та доступності води і закінчуючи тими, які не були згадані вище, такими як якість продукції, її переробка та маркетинг.
Тим не менш, застосування нових наукових знань у поєднанні з давніми традиціями та обізнаністю громадськості створює хороші передумови для процвітання коропівництва і в майбутньому.
Рис. 13. Поступове літнє пересихання коропового ставу (Němčice, Чеська Республіка) та його підвідного каналу в період екстремально низьких опадів у період 2011 – 2015. Photo Z. Adámek.
Посилання на оригінал статті: Carp pond aquaculture – Concordance of production and nature
