Автори оригіналу: Sander van den Burg, Pham Thi Anh Ngoc, Simona Paolacci, Callum Howard. Джерело: Звіт Європейського виконавчого агентства з питань клімату, інфраструктури та навколишнього середовища (CINEA) / Eurofish Magazine 4 2026. Переклад та адаптація виконані фахівцями Державної установи “Методично-технологічний центр з аквакультури”.
Європейський сектор аквакультури сьогодні розвивається в умовах дедалі суворішої кліматичної політики. Європейська зелена угода, запроваджена у 2019 році, встановила юридично обов’язкову мету щодо перетворення ЄС на кліматично нейтральну економіку до 2050 року. Проміжні орієнтири також постійно посилюються: згідно з Регламентом про розподіл зусиль, держави-члени мають скоротити викиди парникових газів (GHG) на 55% до 2030 року (порівняно з 2005 роком), а нещодавно Європейська комісія запропонувала проміжне скорочення на 90% до 2040 року.
Хоча європейська аквакультура генерує відносно невелику частку парникових газів — близько 2 мільйонів тонн CO₂-еквіваленту у 2019 році (що становить лише 0,05% від загального обсягу емісії в ЄС) — галузь все одно зобов’язана зробити свій внесок у декарбонізацію. Масштабне дослідження, замовлене агентством CINEA, доводить: досягти нульового балансу викидів до 2050 року цілком реально, але це потребуватиме колосальної перебудови всіх ланцюгів виробництва.
Мапа викидів: екологічний слід різних систем виробництва
Для детального аналізу структури викидів автори дослідження розробили гармонізований кадастр за період 2005–2024 років, охопивши п’ять основних виробничих систем ЄС (садки, ставки, проточні басейни, рециркуляційні системи (УЗВ/RAS) та системи без годівлі). Викиди оцінювалися за методом «від колиски до брами» (cradle-to-gate) на тонну живої ваги, враховуючи витрати на виробництво кормів, логістику, енерговитрати на самих фермах та роботу суден обслуговування.
Результати розрахунків виявили суттєву асиметрію між обсягами виробництва та їхнім кліматичним слідом:
- Садкові ферми: виявилися найбільш екологічно навантаженими. У садках з 2005 по 2024 рік було вирощено 22% усієї риби в ЄС, проте на них припало 40% усіх парникових викидів сектору.
- Ставкове рибництво: забезпечило 13% продукції, згенерувавши при цьому 20% викидів.
- Проточні басейни: дали 9% загального обсягу виробництва, на які припало 10% емісії.
Дані чітко вказують на те, що головні точки виділення парникових газів лежать за межами безпосереднього вирощування риби в басейнах, концентруючись у сферах закупівлі й виготовлення кормів, енергозабезпечення та глобальної логістики.
Вісім сценаріїв майбутнього та фінансовий вимір декарбонізації
Науковці розробили вісім різних сценаріїв розвитку сектору до 2050 року — від базового «звичайної діяльності» (business-as-usual) до високоамбітних переходів, що передбачають максимальне використання відновлюваної енергії, передових альтернативних інгредієнтів у кормах та цифрових систем оптимізації.
Аналіз сценаріїв доводить: жодне ізольоване рішення не здатне забезпечити нульовий баланс. Необхідно одночасно впроваджувати комплекс заходів:
- покращувати рецептури й склад кормів;
- підвищувати загальну енергоефективність ферм;
- широко впроваджувати локальну відновлювану енергетику;
- масштабувати системи з низьким впливом на довкілля, такі як аквакультура без годівлі (молюски) та інтегрована мультитрофічна аквакультура (IMTA).
Декарбонізація потребує великих капіталовкладень. Застосовуючи підхід граничних витрат на скорочення викидів (MAC), автори дослідження оцінили, що середня вартість запобігання викиду однієї тонни CO₂-еквіваленту за період 2026–2050 років становитиме близько 220 євро. Проте залежно від виробничої системи витрати коливаються в межах від 69 до 574 євро за тонну.
Найкращі фінансові показники декарбонізації демонструють рециркуляційні системи (УЗВ/RAS) завдяки високому ступеню контролю процесів та ефективності. Ставкові господарства також показують відносно добрі результати. Натомість системи без годівлі (вирощування мідій та устриць), які мають мінімальні базові викиди, демонструють найвищі граничні витрати на подальше скорочення через брак доступних технологічних варіантів пом’якшення.
Позиція бізнесу та регуляторні бар’єри
Під час проведення опитувань та фокус-груп представники європейської аквакультури висловили широку підтримку практичним ініціативам, таким як підвищення енергоефективності та цифровізація, оскільки вони мають швидкий термін окупності. Натомість до капіталомістких ідей — наприклад, радикальної зміни кормових інгредієнтів чи масштабної перебудови інфраструктури — бізнес ставиться з великою обережністю.
Головними бар’єрами для залучення інвестицій у «зелені» технології фермери називають бюрократичну складність регулювання та непередбачуваність і повільність процесів видачі дозволів. Виробники гостро потребують прозорих правових рамок, спрощення ліцензування та цілеспрямованої фінансової підтримки від фондів на кшталт EMFAF.
Чому без компенсації вуглецю (offsets) не обійтися?
Найважливіший висновок CINEA полягає в тому, що навіть за умови повного впровадження всіх передових технологій європейська аквакультура не зможе самостійно обнулити викиди до 2050 року. Галузь неминуче генеруватиме залишкові викиди. Це зумовлено двома чинниками:
- технологічною неможливістю повністю прибрати викиди від логістики, суднових операцій та енергетичного сектору на сучасному етапі;
- глибокою залежністю аквакультури від суміжних галузей (рослинництва та рибальства), які виробляють сировину для кормів і самі є джерелом викидів.
Саме тому компенсаційні механізми (відновлення прибережних екосистем, купівля вуглецевих кредитів) залишатимуться обов’язковим компонентом «зеленої» стратегії. Новий Регламент ЄС щодо поглинання вуглецю та вуглецевого фермерства (EU/2024/3012) вже створює добровільну систему сертифікації для таких проєктів. Хоча поглинання на основі аквакультури наразі безпосередньо не включено до регламенту, виробники отримують можливість брати участь у ширших вуглецевих ринках для компенсації залишків емісії.
Висновок
Перед Європейським Союзом стоїть складне подвійне завдання: наростити внутрішнє виробництво аквакультури для забезпечення продовольчої безпеки й зниження залежності від імпорту та водночас звести до нуля екологічний слід галузі. Успіх цього переходу залежатиме від здатності Комісії та урядів держав-членів узгодити екологічні вимоги з фінансовою стабільністю ферм, запропонувати бізнесу гнучкі інструменти підтримки й надійно інтегрувати аквакультуру в спільну вуглецеву економіку майбутнього.
