РИБОГОСПОДАРСЬКІ СУБСИДІЇ

Експерти визначають рибогосподарські субсидії як фінансові платежі від державних установ сектору рибальства, які допомагають сектору бути більш прибутковим, аніж у випадку відсутності субсидій.

 Субсидіювання як низка методів з поліпшення підприємництва з метою підвищення його прибутковості використовується в економіці вже доволі давно, і воно застосовувалось і застосовується до тих галузей господарювання, розвиток яких держава вважає важливим протягом певного часу.

Рибогосподарські субсидії, за визначенням ФАО [1], це «… дія або відсутність дії уряду за межами унормованої практики дій або відсутності дій, які змінюють – збільшенням або зменшенням потенційну прибутковість галузі рибного господарства у коротко -, середньо- та довгостроковій перспективі». У порівнянні з традиційним сільським господарством такі субсидії почали застосовуватись відносно недавно, з 1930-х-1940-х років минулого століття. Ці субсидії стрімко зростали за обсягами та стосувались у першу чергу субсидій на розвиток рибальства, зокрема дистанційного, тобто такого, що здійснюється на великих відстанях від портів базування. Така, висхідна, динаміка субсидіювання є загальновідомим явищем та стосується галузей економіки які стрімко розвиваються. При цьому на початках субсидіювання рибництва (тоді ще не йшлось про аквакультуру) або було відсутнє (принаймні у розвинутих країнах), або становило мізерні обсяги у порівнянні з субсидіями у рибальство. Таке велике за обсягами субсидіювання рибальства, зокрема великомасштабного, за декілька десятків років призвело до значного погіршення стану запасів водних біоресурсів, що було відзначено ФАО. Саме завдяки масштабному субсидіюванню рибного господарства, зокрема дистанційного рибальства у віддалених районах Світового океану, СССР став наприкінці 80-х років найбільшою за обсягами вилучення риби з океану державою у світі (близько 12 млн.тонн) – переважаючими у даному випадку були паливні субсидії, а також субсидіювання послуг (тобто надання всебічної інформації рибалкам на безоплатній основі, проведення наукових та пошукових робіт в океані тощо). Субсидіювання сектору рибництва в СССР здійснювалось як за рахунок послуг (НДДКР, інформація тощо), так і суттєвими прямими доплатами виробникам. Відомо, що роздрібна ціна на продукцію рибництва в СССР була у рази меншою за собівартість продукції підприємств. Але це дозволяло «зняти» соціяльну напругу у суспільстві та забезпечити тваринним білком значну частину населення. Відомо, що 1989-го року уявне споживання риби та морепродуктів в СССР були вищими за середньосвітові на той час (більш як 21 кг на рік). Тобто, субсидіювання рибного господарства в СССР дозволяло підтримувати щонайменше соціяльний фактор того, що пізніше було означено як «сталий розвиток».

Вже у середині 80-х років міжнародні організації різного типу почали звертати увагу на негативні риси субсидіювання рибальства. Деякі дослідники навіть класифікували субсидії за категоріями шкідливих та корисних [2]. Субсидії, що сприяють збереженню рибних ресурсів та управлінню ними, розглядаються як корисні та необхідні. Субсидії ж, що надаються урядами, та спрямовані на розбудову надлишкових рибальських потужностей, і таким чином підривають сталість морських ресурсів та засоби для існування тих, хто залежить від них, прийнято останнім часом вважати шкідливими [2]. Можна згадати, що саме з причини надлишкових видобувних потужностей рибальським флотом СССР було знищено промислові запаси сріблястого хека біля берегів Канади, мармурової нототенії та звичайної льодяної риби на шельфах островів Південна Джорджія та Кергелен тощо. Саме на підставі висновку про шкідливість певних субсидій не лише для економіки, спотворення ринку рибопродуктів тощо, але й з огляду на негативний вплив субсидіювання на розбудову надлишкових потужностей та надмірний вилов водних біоресурсів з негативними наслідками для основних популяцій промислових риб світового океану, було ухвалено Угоду про субсидії у галузі рибальства Світової організації торгівлі [3], згідно з положеннями якої субсидії операторам, щодо яких доведено, що вони брали участь у ННН-рибальстві, не надаються.

У той же час, звертає увагу курс на підтримку дрібномасштабного кустарного рибальства як більш дружнього до довкілля та такого, що є засобом існування прибережних громад, тобто відіграє соціяльну роль. З огляду на це 2022-ий рік було оголошено ФАО Міжнародним роком дрібномасштабного рибальства та аквакультури.

З огляду на очевидний негативний вплив субсидій на декілька опор сталого розвитку, тобто екологічного та соціяльного (та, за великим рахунком, і економічного), у країнах та міжнародних економічних інтеграційних об’єднаннях (ЄС) поширюється рух за напрямом збільшення у загальному обсязі субсидій частки, що припадає на розвиток аквакультури, причому у національних планах розвитку рибного господарства держав-членів ЄС, наголошується на розвиткові саме сталої аквакультури, яка розвивається більш-менш гармонійно з довкіллям (з мінімізацією негативних впливів на довкілля) [4].

За оцінками експертів Єврокомісії [5], у всіх регіонах світу серед рибогосподарських субсидій значно переважають субсидії з категорії, що підвищують потенціал, за виключенням Північної Америки, де переважають субсидії, що підвищують вигоди (прибутки). Аналіз показує, що субсидії на пальне становлять більшу частину від загальних субсидій (22% від загального обсягу), потім ідуть субсидії на управління  (20%) та обслуговування у портах та причалах (10%). Субсидії, що надають розвинені країни, значно більші (65% від загального обсягу) ніж субсидії у країнах, що розвиваються (35%), хоча останні здійснюють вилучення більш як  50% від загального вилову. Азія значно випереджає інші регіони світу за субсидіями  (43% від загального обсягу субсидій у світі), потім іде Європа (25%) та Північна Америка (16%). З окремих країн найбільші субсидії надає Японія (19.7% від загального), Сполучені Штати та Китай (по 19.6% ) [5]

У групі найпотужніших виробників риби та морепродуктів (Японія, Тайвань, Китай, Південна Корея, Росія, США), яку було проаналізовано згаданою групою експертів, більш як 95% субсидій призначались для під сектору рибальства. Найбільші субсидії для рибальського під сектору в розрахунку на тонну продукції – у Південній Кореї, США та Японії. Найбільші субсидії для під сектору рибництва у розрахунку на тонну продукції – у Росії, за нею йде Японія. У Росії 2015 року 33% від усіх субсидій, EUR 91 млн, було розподілено до під сектору рибництва. У Китаї були найбільші субсидії для під сектору рибництва за обсягом, але вони незначні у розрахунку на тонну продукції. Субсидії для під секторів маркетингу і переробки мізерні у всіх країнах, охоплених аналізом. Найбільші субсидії до під сектору переробки відзначено у Росії.

Саме Росія є цікавим прикладом переорієнтації субсидій з сектору рибальства на рибництво: за 10 років частка субсидій на рибництво зросла з 3-5%% до 33% від усього обсягу субсидій [5].

Не є виключенням із загального і такі держави з нібито найбільш ринковою, ліберальною, економікою, як, наприклад США, субсидіювання у яких розвитку аквакультури, у зв’язку з оприлюдненням Указу президента США Дональда Д.Трампа від 7 травня 2020-го року «Щодо сприяння конкурентоспроможності американських морепродуктів та економічному зростанню», значно зросло. Зараз урядовими органами пропонуються низка грантів, спрямованих на підтримку розвитку сталої аквакультури [6]. У той же час, як зазначають експерти [5], скласти уявлення про обсяги субсидіювання у цій країні вкрай важко у зв’язку з численністю фондів та децентралізацією допомоги аквакультури зокрема та рибному господарству у цілому.

Так само і в Норвегії, найбільшій потузі сучасного світу у галузі відповідального рибальства та сталого рибництва: у країні створено окремий урядовий фонд з розвитку аквакультури. З його рахунків зокрема сплачується допомога місцевим прибережним громадам, у яких розвивається аквакультура [7]

 У Сполученому Королівстві, незважаючи на вихід цієї держави з ЄС, продовжується (вже на незалежних від структурних фондів ЄС засадах) субсидіювання рибного господарства, у першу чергу аквакультури (лососівництво та малакокультура)[8].

Як випливає з вищевикладеного, зокрема [5 та 9] Європа, навіть з огляду на набагато меншу важливість рибного господарства у частці ВВП та далеко не найвищі обсяги продукції рибальства, є другою у світі за обсягами субсидіювання рибного господарства. Субсидіювання здійснюється через структурні фонди, які почали створювати з 1994 року. Частка аквакультури у загальному обсязі субсидіювання з зазначених фондів (Фінансовий інструмент для рибного господарства – FIFG, Європейський фонд рибного господарства -EFF, Європейський фонд мореплавства та рибного господарства – EMFF та Європейський фонд мореплавства, рибальства та аквакультури- EMFAF) [10] поступово зростала у питомій вазі та абсолютних числах і на поточну семирічку (2021-2027 рр.) становить у середньому 17,8% від загальних обсягів фінансування за національними програмами.

Динаміку видатків із згаданих фондів (крім EMFAF, термін дії якого – 2021-2027 рр.) відбито в узагальненні від 2019-го року [10]. Згідно з наведеною у цьому оглядові інформацією, найбільше фінансування для аквакультури у питомій вазі виділяли у першу чергу суходільні країни та країни з відносно меншими обсягами виробництва продукції аквакультури (країни Балтії, Румунія, Словаччина; Польща є певним виключенням – великі обсяги виробництва та доволі велике субсидіювання, хоч у розрахунку на тонну продукції ці витрати були помірними).

Звертає увагу зміщення наголосів, відповідно з ухваленими «зеленими» стратегіями ЄС напрямами, у національних програмах та у Регламенті щодо створення EMFAF [11], з суто виробничих питань на субсидіювання напрямів розвитку, визначених Стратегічним керівництвом з розвитку сталої конкурентоспроможної аквакультури ЄС до 2030-го року [12], а саме:

• розбудова опірності та конкурентоспроможності;
• участь у “зеленому переході”;
• забезпечення соціального сприйняття та інформування споживачів; та
• збільшення знань та інновацій

Тобто наголос робиться не на збільшенні обсягів виробництва, враховуючи реальну оцінку природно-кліматичних умов Європи та потенційний негативний вплив на довкілля, а на ведення рибництва за дотримання положень Зеленої угоди (у цілому) [13], наближенні до потреб споживача, наданні екологічних послуг тощо.

Варто зазначити, що в останній програмі субсидіювання рибного господарства велика увага приділяється наданню допомозі у поліпшенні переробки риби та морепродуктів, виробництву товарів з підвищеними споживчими властивостями (доданою вартістю). Наприклад в Естонії обсяги субсидіювання цього напряму рибного господарства (переробка) перевищують більш як у два рази обсяги субсидіювання власне аквакультури (27 млн. євро проти 9.98 млн. євро) . В Румунії за частки фондів, спрямованих на розвиток аквакультури, у 36,2%, на переробку спрямовуватиметься 10,8% від фінансування, що виділяється ЄС.

У цілому механізми субсидіювання на рівні ЄС (а не окремих країн-членів) щодо рибного господарства почали застосовуватись з 1994 року (Фінансовий механізм для урядування рибальством – FIFG), але рядки про спрямування коштів на аквакультуру з’явились лише на програмний період 2000-2006 рр. . За цією програмою на цілі розвитку аквакультури планувалось спрямувати €567 млн, тобто приблизно 10% від обсягу фонду.

Якщо стосовно негативного впливу субсидіювання на рибальство висновки було зроблено доволі давно, то результати фінансування аквакультури стало можливим проаналізувати на основі ефективності витрат Фінансового механізму протягом 2000-2006 рр. Експерти роблять наступні висновки [10] щодо наслідків функціонування механізму:

• негативні з точки зору збільшення ваги виробництва, оскільки не запобігло глобальному скороченню виробництва в ЄС і стимулювало перевиробництво деяких видів, головним чином, лаврака та доради;
• позитивні з точки зору модернізації сектору: значна допомога була надана великим інноваційним проектам (наприклад, з вирощування тріски, тилапії, баррамунді) та інвестиціям, що зміцнили лідерство ЄС у вирощуванні тюрбо. FIFG також прискорив створення систем вдосконалення виробництва;
• позитивні з точки зору гігієни, сприяє покращенню санітарних та екологічних умов;
• позитивні у термінах прибутковості: компанії, що отримували кошти, мали кращі показники прибутковості, ніж ті, що їх не отримували. Це зміцнило провідні компанії в галузі аквакультури лаврака, доради та тюрбо, деякі з них об’єдналися або придбали менші компанії.

Рибогосподарським фондом (EFF ) з терміном виконання протягом 2007-2013 рр.  передбачалось виділити на розвиток аквакультури €600 млн., що еквівалентно 14.2% від загального обсягу EFF. Ці кошти мали спрямовуватись на виконання робіт за напрямами :

1. i) Збільшення виробничих потужностей за рахунок будівництва нових ферм; ii) Зміна (збільшення) обсягів виробництва за рахунок розширення або модернізації існуючих ферм; iii) Збільшення кількості мальків, вирощених в інкубаторі; iv) Заходи з охорони водного середовища; v) Заходи з охорони здоров’я населення; та vi) Заходи з охорони здоров’я тварин

Оцінка, зроблена за результатами виконання завдань Фонду DG MARE [14] , виснувала, що виділені EFF кошти для сектору аквакультури, сприяли: i) збільшенню виробничих потужностей та виробництва деяких культивованих видів; ii) збільшенню використання мальків з рибовідтворювальних потужностей; iii) покращенню стандартів здоров’я та благополуччя тварин; iv) поширеній думці про те, що фінансування за рахунок коштів EFF було важливим під час фінансової кризи, яка знизила інвестиційну та кредитну активність. Водночас, не було виявлено чіткого зв’язку між використанням коштів EFF та покращенням економічних показників чи продуктивності

Європейська рахункова палата [15], однак, дійшла висновку, що i) EFF не забезпечив ефективної підтримки сталого розвитку аквакультури; ii) на рівні ЄС заходи з підтримки сталого розвитку не були належним чином розроблені та відстежувалися; iii) на рівні держав-членів заходи з підтримки сталого розвитку не були належним чином розроблені та впроваджені; iv) основні цілі зростання не були досягнуті, а сектор страждав від стагнації, навіть якщо економічна криза значною мірою сприяла цьому, принаймні в основних державах-членах, що виробляють продукцію аквакультури v) деякі проекти не забезпечили очікуваних результатів або співвідношення ціни та якості, і зробили незначний внесок у зростання і зайнятість; і vi) на закінчення, рамки на рівні ЄС і держав-членів були недостатніми для втілення цілей сталого розвитку в реальність, а вжиті заходи не забезпечили достатніх результатів.

EMFF був фінансовим інструментом для підтримки морської та рибогосподарської політики ЄС на період 2014-2020 років [16]. Це один з п’яти Європейських структурних та інвестиційних фондів, які доповнювали один одного і мали на меті сприяти зростанню та відновленню економіки ЄС на основі створення робочих місць. Загальний бюджет EMFF становив 8,6 млрд євро, з яких 6,4 млрд євро – внесок ЄС, а решта 2,2 млрд євро – національні внески. Зокрема, 1,725 млрд євро, або близько 20% загального бюджету EMFF, були призначені для сприяння сталому розвитку аквакультури, що передбачало наступні конкретні цілі:

• посилити технологічний розвиток, інновації та передачу знань;
• підвищити конкурентоспроможність та життєздатність підприємств аквакультури, включаючи покращення безпеки та умов праці, зокрема малих та середніх підприємств (SMEs);
• захищати та відновлювати водне біорізноманіття та покращувати екосистеми, пов’язані з аквакультурою, а також сприяти розвитку ресурсоефективних виробничих систем;
• сприяти розвитку аквакультури з високим рівнем захисту навколишнього середовища, здоров’я та благополуччя тварин, а також охорони здоров’я та безпеки населення;
• розвивати професійну підготовку, нові професійні навички та навчання впродовж життя.

З 2021 року функціонує новий структурний фонд – Європейський фонд мореплавства, рибальства та аквакультури (EMFAF) [11]. Основними пріоритетами діяльності фонду є сприяння виконанню завдань за 4 напрямами:

1. сприяння сталому рибальству та відновленню і збереженню водних біологічних ресурсів;
2. сприяння сталому розвитку аквакультури, а також переробці та збуту продукції рибальства та аквакультури, що сприятиме забезпеченню продовольчої безпеки в ЄС;
3. створення умов для сталого розвитку “блакитної” економіки в прибережних, острівних і внутрішніх районах та сприяння розвитку рибальських і аквакультурних спільнот;
4. зміцнення міжнародного управління океаном і створення умов для того, щоб моря та океани були безпечними, захищеними, чистими та піддавалися сталому управлінню.

Таким чином, у цілях цього фонду, як зазначено вище, не йдеться про збільшення кількісних показників (обсягів виробництва), а робиться наголос на розвитку блакитної економіки, сталості виробництва (дружнього до довкілля виробництва), і у цілому – досягненні Цілей сталого розвитку ООН.

Ці гасла/положення відбито і в ухвалених 2021-го року стратегіях розвитку ЄС – Від ферми до виделки [17], Про біорізноманіття [18] та Стратегічних настановах з сталого розвитку конкурентоспроможної аквакультури ЄС [12].

Конкурентоспроможність, зокрема, передбачається досягти і шляхом висування вимог до постачальників продукції на ринок ЄС у частині  дотримання від них тих самих природоохоронних та інших аспектів політики ЄС, які, як вважається, є одними з головних гальм на шляху розвитку кількісних параметрів аквакультури Союзу. З іншого боку, міжнародні аспекти як цього фонду, так і низки інших фондів ЄС передбачають надання допомоги сусіднім країнам та іншим країнам-постачальникам продукції на ринок ЄС у впровадженні положень відповідних актів законодавства ЄС.

В ідеалі, субсидії у ЄС  мають бути спрямовані на підвищення ефективності виробництва через технічні, операційні та управлінські інновації, які призводять до зниження середньої собівартості продукції. Завдяки підвищенню економічної рентабельності, прибутковість буде менше залежати від обсягів виробництва та рівня імпорту, що зробить сектор більш стійким, опірним до збурень на ринку [19]. Минулий досвід показав, що хоча загальною метою попередніх програм було збільшення обсягів виробництва в секторі в цілому, не всі види виробництва повинні підтримуватись однаково. Політика субсидування повинна сприяти виробництву високоякісної, поживної продукції та екологічно чистого виробництва, а також враховувати споживчі вподобання та ринковий попит. Тому експерти рекомендували зосередитися на підвищенні цінності продукції аквакультури ЄС, а не просто на збільшенні виробництва (тобто продовольчої безпеки) як такого. [10]

Зараз субсидії аквакультурі з фондів ЄС можна отримати за допомогою низки інструментів (не лише Європейського фонду мореплавства, рибальства та аквакультури, який діє протягом 2021-2027 рр.), а саме: Європейського фонду мореплавства, рибальства та аквакультури (EMFAF) –  EUR 6.108 млрд); BlueInvest (EUR 100 млн публічні фонди ЄС  (розподілені у рамках EIF та InnovFin Equity), до EUR 500 млн. (спеціалізована ініціатива з Дій для блакитної економіки у рамках InvestEU); Horizon Europe (EUR 95.5 млрд); Європейська рада з інновацій (EIC) (EUR 10.1 млрд); Програма з дій щодо довкілля та клімату (LIFE) (EUR 5.млрд для програми LIFE  на 2021-2027); Європейський фонд регіонального розвитку (ERDF) (EUR 226.05 млрд), Erasmus+ (EUR 26 млрд), Інноваційний фонд  (IF) (EUR 38 млрд), Європейський фонд сільського господарства для розвитку сільських територій  (EAFRD) (EUR 95.51 млрд (з 386,6 млрд євро, виділених на Спільну сільськогосподарську політику (CAP)), Європейський соціяльний фонд плюс (ESF+) (EUR 99 млрд), Фонд з модернізації (MF) (EUR 48 млрд), Фонд з відновлення та пружності (гнучкості) (RRF) (EUR 723.8 млрд).

Як видно з наведеного переліку, по-перше, спеціялізований структурний фонд з сприяння розвитку рибного господарства (EMFAF) – найменший за обсягами структурний фонд ЄС, який поступається за обсягами фондам, спрямованим на підтримку власне сільського (традиційного) господарства чи не у 100 разів. По-друге, з цього переліку зрозуміло, що гранти на розвиток можна отримати не лише з фонду EMFAF, але й з інших фондів за умови, що ваш проєкт відповідає вимогам до проєктів, що фінансуються конкретним фондом. Враховуючи загальну спрямованість фондів з розвитку ЄС на досягнення цілей сталого розвитку ООН, можна припускати, що допомогу такому сталому розвиткові підприємства можна отримати з інших, аніж EMFAF, фондів.

Важливо зазначити, що не усі субсидії/допомога з боку держави вітаються законодавством ЄС. Зокрема наголос робиться на тому, що навіть і те субсидіювання, що здійснюється у рамках згаданого фонду, не має спотворювати ринок риби та морепродуктів у країнах-членах [16]. Крім того, обмеженнями та застереженнями у положенні про фонд Єврокомісія чітко спрямовує розвиток рибного господарства, зокрема аквакультури, за бажаним напрямом.

Враховуючи, що собівартість продукції аквакультури походженням з ЄС багато вища за собівартість продукції походженням з країн-постачальників, у першу чергу з Азії та Латинської Америки, за рахунок багато менших витрат на сталий розвиток, зокрема на екологічність виробництва, та набагато меншої вартості праці, відповідно до положень Стратегії «Від ферми до виделки» ЄС вимагатиме від країн-постачальників дотримання максимально можливого числа положень екологічної політики, які запроваджено у ЄС. Тобто такі заходи мають певним чином створити більш-менш рівні умови для виробників у країнах ЄС та країнах-виробниках продукції аквакультури за медами ЄС.

Відповідно до положень Спільної рибогосподарської політики ЄС [20] та Регламенту щодо створення Європейського фонду мореплавства, рибальства та аквакультури [16], фінансування/субсидіювання рибного господарства здійснюється відповідно до Національних планів, які опрацьовуються державами-членами та погоджуються Комісією

Згідно з інформацією Єврокомісії [4], на розвиток власне аквакультури ЄС планується направити протягом семирічки (2021-2027 рр.) з власне Європейського фонду мореплавства, рибальства та аквакультури з обсягу, що фінансується ЄС (тобто без урахування частки, що виділяється державами-членами), 1073,484 млн. євро (це число дещо менше за субсидіювання аквакультуру у попередній семирічці, але за EMFF таке субсидіювання надавалось ще й Сполученому Королівству, яке – у межах ЄС- було найбільшим у Європі – за виключенням Норвегії- виробником сьомги).

Висновки

Субсидіювання рибного господарства, а саме субсидіювання рибництва (аквакультури) було і лишатиметься (щонайменше тривалий час) дієвим інструментом розвитку галузі як важливої у частині забезпечення продовольчої безпеки та руху суспільства до усе більш сталих методів господарювання, досягненні Цілей сталого розвитку ООН до 2030-го року.

Поступово відбувається зміна наголосів у напрямах фінансової допомоги галузі – з підтримки рибальства на підтримки рибництва та переробних потужностей, які дають змогу підвищити додану вартість продукції, що виробляється.

Cусідні з Україною країни- члени ЄС отримують (у %) чи не найбільшу допомогу з боку ЄС та на додаток – і від держави-члена, – у розвитку та удосконаленні галузі рибництва. Враховуючи поступовий перехід до більш дружніх до природи методів господарювання, Зелений перехід тощо, які вимагають суттєвих коштів, зокрема на модернізацію виробництва та розширення засадничих знань, які можна отримати лише за допомогою рибогосподарської науки, та брак таких коштів у виробників продукції аквакультури (серед яких переважає мікро та малий бізнес) як у ЄС, так і в Україні, та у зв’язку з подальшим зближенням ринків ЄС та України, можна передбачати, що вже незабаром продукція українських виробників аквакультури за відсутності субсидіювання у державі та збереження політики субсидіювання рибництва у решті країн світу, зокрема у ЄС, стане малоконкурентною (чи й взагалі втратить конкурентоспроможність) на ринку ЄС. Варто пам’ятати, що у зв’язку з поступовим зростанням вимог з боку ЄС до країн-постачальників продукції на ринок ЄС у частині дотримання екологічного законодавства ЄС найближчим часом може з’явитись додаткова перешкода на шляху можливого експорту з України до ЄС.

Таким чином, субсидіювання вітчизняної аквакультури з метою модернізації галузі на засадах, на яких грунтується рибництво у країнах ЄС, є необхідною умовою існування в Україні аквакультури.

У той же час, за опрацювання відповідних заходів із субсидіювання рибного господарства України потрібно враховувати ті обмеження та вимоги, які визначено Регламентом про створення фонду EMFAF [11] та Керівними принципами застосування державної допомоги у секторі рибальства та аквакультури [21]. У зв’язку з порушенням питання про масове зариблення водосховищ Дніпровського каскаду далекосхідними короповими варто звернути увагу на положення статті 13 [11] та підпункту (h) пункту 135 [21], де чітко зазначено, що «Наступні операції або витрати не є прийнятними для надання підтримки у рамках дії EMFAF:…(h) Пряме відновлення запасів, крім виключних ситуацій, які забезпечують заходи з реінтродукції або інші заходи із збереження актом законодавства Союзу або у випадку експериментального відновлення запасів (зариблення) [11]. та (135) За винятком допомоги, яка чітко передбачена в цьому Керівництві, тест з балансування навряд чи буде позитивним щодо наступних типів заходів допомоги, які в принципі вважаються шкідливими: …(h) Для прямого відновлення запасів (зариблення), за винятком випадків експериментального зариблення;. Тобто такі дії (виробництво посадкового матеріялу та зариблення водосховищ за державні кошти) можуть розглядатись ЄС та окремими державами-членами як шкідливі.

Варто також звернути окрему увагу на те, що у Керівних принципах [21] за усім текстом постійно, з посиланням на Угоду [22], наголошується, що усі заходи з допомоги рибальству та рибництву не мають призводити до спотворення ринку держав-членів.

Використана література

[1] Westlund, L. Guide for identifying, assessing and reporting on subsidies in the fisheries sector. FAO Fisheries Technical Paper. No. 438. Rome, FAO. 2004. 71p.

[2] U.R. Sumaila et al. / Marine Policy 69 (2016) 189–193

[3]  https://docs.wto.org/dol2fe/Pages/SS/directdoc.aspx?filename=q:/WT/MIN22/33.pdf&Open =True; https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1665200)

[4] https://oceans-and-fisheries.ec.europa.eu/funding/emfaf-programmes-2021-2027_en

[5] Arthur, Robert & Skerritt, Daniel & smale, Robin & French, Nick & Sahni, Aditi & Sumaila, Rashid. (2017). Study on the subsidies to the fisheries, aquaculture, and marketing and processing subsectors in major fishing nations beyond the EU. 10.2771/812134.

[6] https://seagrant.noaa.gov/Our-Work/Aquaculture

[7] https://www.fhf.no/fhf/about-fhf-english/.

[8] https://www.gov.uk/guidance/uk-seafood-fund

[9] U. Rashid Sumaila , Vicky Lam , Frédéric Le Manach , Wilf Swartz , Daniel Pauly (2016) Global fisheries subsidies: An updated estimate  Marine Policy Volume 69, July 2016, Pages 189-193

[10] Jordi Guillen, Frank Asche, Natacha Carvalho, José M. Fernández Polanco, Ignacio Llorente, Rasmus Nielsen, Max Nielsen, Sebastian Villasante (2019) Aquaculture subsidies in the European Union: Evolution, impact and future potential for growth  Marine Policy Volume 104, June 2019, Pages 19-28

[11] Regulation (EU) 2021/1139 of the European Parliament and of the Council of 7 July 2021 establishing the European Maritime, Fisheries and Aquaculture Fund and amending Regulation (EU) 2017/1004

[12] Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions. Strategic guidelines for a more sustainable and competitive EU aquaculture for the period 2021 to 2030

[13] https://commission.europa.eu/strategy-and-policy/priorities-2019-2024/european-green-deal_en]

[14] DG MARE, Ex-post Evaluation of the European Fisheries Fund (2007-2013). Lot 2: Retrospective and Prospective Evaluation on the Common Fisheries Policy, Excluding its International Dimension, Final Report – Study, Publications Office of the European Union, Luxembourg, 2017.

[15] European Court of Auditors, The Effectiveness of European Fisheries Fund Support for Aquaculture vol. 10, Special Report Nº, Luxembourg, 2014.

[16] European Commission, Regulation (EU) No 508/2014 of the European Parliament and of the Council of 15 may 2014 on the European maritime and fisheries fund and repealing Council regulations (EC) No 2328/2003, (EC) No 861/2006, (EC) No 1198/2006 and (EC) No 791/2007 and regulation (EU) No 1255/2011 of the European Parliament and of the Council

[17] Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions.  A Farm to Fork Strategy for a fair, healthy and environmentally-friendly food system COM/2020/381 final

[18] Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions.  Biodiversity Strategy for 2030 Bringing nature back into our lives COM/2020/380 final

[19] M. Cidad, I. Peral, S. Ramos, B. Basurco, A. López-Francos, A. Muniesa, M. Cavallo, Pérez, C. Aguilera, D. Furones, C. Reverté, A. Sanjuan-Vilaplana, E. Brun,

M.D. Jansen, S. Tavornpanich, P. Raux, E. Baraibar, A. Cobo, J.M. Fernández- Polanco, I. Llorente, J.L. Fernández Sánchez, M. Luna, L. Luna, M. Odriozola, B. Gulzari, K. Janssen, H. Komen. Assessment of mediterranean aquaculture sus- tainability. Deliverable 1.2 of the horizon 2020 project MedAID (GA number 727315), published in the project web site on 21.12.2018, 2018. http://www. medaid/h2020.eu/index.php/deliverables

[20] Regulation (EU) No 1380/2013 of the European Parliament and of the Council of 11 December 2013 on the Common Fisheries Policy, amending Council Regulations (EC) No 1954/2003 and (EC) No 1224/2009 and repealing Council Regulations (EC) No 2371/2002 and (EC) No 639/2004 and Council Decision 2004/585/EC

[21] Communication from the Commission Guidelines for State aid in the fishery and aquaculture sector 2023/C 107/01.

[22] Консолідована версія Договору про функціонування Європейського Союзу. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_b06#Text