Автор: Jonah van Beijnen
Стаття від: 3 березня 2025 року
Jonah van Beijnen розглядає RAS-манію, яка охопила світову індустрію аквакультури, а також причини неоднакової продуктивності цих систем.
Виробничі потужності RAS продовжують залучати значні обсяги фінансування, але можуть давати неоднакові результати © Coppens
Нещодавно мені зателефонував друг з Китаю. Його компанія створила недорогу рециркуляційну систему аквакультури (RAS) для внутрішнього ринку, і його щось турбувало.
“Jonah,” питав він, “Ви тривалий час працювали в аквакультурі як в Азії, так і в Європі. Не могли б ви пояснити, чому західні компанії RAS видаються такими успішними, в той час як у Китаї ми продовжуємо стикатися з труднощами у створенні масштабних виробничих підрозділів RAS, які були б надійними та прибутковими?”
Протягом багатьох років він читав оптимістичні новини про RAS, зокрема про потужності для товврного вирощування лосося, які справляли на нього незабутнє враження. Хоча останні заголовки натякають на проблеми, включаючи банкрутства та зупинені проекти, також повідомляється про нові амбітні проекти.
“Вони повинні мати сильні позиції та надійні технології для підтримки своїх планів, оскільки інвестори продовжують вливати нове фінансування, то в чому їхній ‘секретний соус’?” – запитував мій друг.
Великі інвестиції – ще більші питання
За останнє десятиліття у 150+ проектів RAS було інвестовано щонайменше $5 млрд, з яких $1,6 млрд – лише за останні два роки. Більша частина цього капіталу була спрямована на великомасштабні (понад 10 000 тонн) системи вирощування лосося в США, Європі та на Близькому Сході. Отже, як ці лососеві проекти працювали до цього часу?
Неоднозначні результати
Конкретних даних про обсяги виробництва дуже мало, і більшість наявних звітів стосуються теоретичних виробничих потужностей. Кілька першопрохідців з перших днів, такі як Langsand, Jurassic Salmon і AquaBounty, вже зникли зі сцени, так і не виробивши значних обсягів риби. Nordic Aquafarms нещодавно переорієнтувалася з лосося на жовтохвостf (лакедру), а швейцарський оператор Salmon Lachs не з’являвся на ринку з серпня 2023 року.
Одним з небагатьох піонерів, який досі працює, є компанія Atlantic Sapphire, що базується у Флориді, яка розпочала свою діяльність у 2010 році і вважається першопроходцем у цьому секторі. У річному звіті за 2023 рік зазначено, що обсяг виробництва склав 1 545 тонн, а у 2024 році він збільшився до 4 400 тонн – на 284 відсотки. Однак, лише 670 тонн було отримано в 4 кварталі, традиційно сильному кварталі продажів. Останній звітний показник постійної біомаси (3 квартал 2024 року) склав 2 830 тонн, що не повністю відповідає амбіціям компанії, яка має на меті вирощувати 220 000 тонн щорічно до 2031 року. У 2025 році компанія планує виробити 8 500 тонн, що супроводжуватиметься першим позитивним показником EBITA у розмірі $1,50 – 2,00 за кг проданої риби. Однак заковика полягає в тому, що для досягнення цих результатів компанії потрібно ще $94 млн, і це на додачу до $734 млн, які вона залучила на фондовій біржі з 2018 року, і $187 млн кредитів, які вона отримала з моменту свого заснування в 2010 році – досить значні цифри для однієї рибної ферми.
Danish Salmon – ще один з перших операторів РАС, який зміг вижити до цього часу. Він розпочав свою діяльність у 2012 році і, подолавши труднощі попередніх років, виробив 1 100 тонн у 2023 році, отримавши валовий прибуток у розмірі 783 000 доларів США. У 2024 році виробництво зросло до 2 700 тонн, а прибуток, як очікується, перевищить 1,5 мільйона доларів. Наскільки мені відомо, це стане першою компанією, яка експлуатує прибуткову систему вирощування лосося RAS. Тим часом, Fish Farms в Дубаї, невеликий, але цілеспрямований оператор, який вважає за краще залишатися поза увагою, вже кілька років експлуатує установку потужністю 500 тонн. Йому вдається стабільно виробляти рибу, проте в таких обмежених масштабах важко бути прибутковим. Такі новачки, як Skagen Salmon (Данія) і Pure Salmon (Польща), за чутками, мають багатообіцяючі перші результати, але цифри виробництва, схоже, не є загальнодоступними.
Лососевий RAS-об’єкт Pure Salmon, за чутками, має обнадійливі результати © Pure Salmon
Порівняння очікувань та реальності
Виходячи з наведених цифр, можна зробити висновок, що світове виробництво лосося з RAS зросло з майже нульового рівня у 2020 році до приблизно 15 000-20 000 тонн у 2023 році і максимум до 20 000-25 000 тонн у 2024 році. За оцінками деяких галузевих експертів, інвестиції, зроблені на сьогоднішній день, призведуть до того, що до 2030 року 25% всього виробництва лосося буде надходити з установок RAS; порівняно з нинішніми 1-2%. Навіть якщо світове виробництво лосося, вирощеного в саджалках, зупиниться на нинішньому рівні 2,87 млн тонн, малоймовірно, що RAS зможе додати ще 750 000 тонн протягом семи років.
Повертаючись до питання мого друга про те, як ці великі лососеві ферми RAS заробляють гроші: відповідь полягає в тому, що більшість з них наразі не заробляють. Він правильно зауважив, що отримати прибуток від вирощування такого повільно зростаючого товару, як атлантичний лосось, на світовому ринку, де домінують недорогі виробники, що вирощують його в саджалках, дуже складно. Якщо додати ризики, пов’язані з відносно неперевіреною технологією та необхідністю інвестицій в інфраструктуру на суму понад 100 мільйонів доларів, це стає ще складнішим завданням.
Як нещодавно зазначила професор Caroline Engle, яка більшу частину своєї кар’єри присвятила економіці аквакультури: “Загалом, моделі RAS не були прибутковими, коли були враховані всі витрати… значне збільшення врожайності RAS було б необхідним для більш ефективного використання енергії, води, капіталу та трудових ресурсів, щоб знизити витрати до прибуткового рівня.”
Чому інвестиційна манія не вщухає
Ці обмежені виробничі результати та дуже обмежені докази фінансової життєздатності, схоже, не зменшили ентузіазму інвесторів. Основною причиною цього є те, що світовий ринок лосося у вартісному вираженні, як очікується, подвоїться в найближчі 8 років з $18,09 млрд до $36,31 млрд; а це дуже багато стейків і суші, що мають бути вироблені і продані!
З боку пропозиції, рибальство лосося продовжує скорочуватися, в той час як підприємства з вирощування лосося в саджалках перебувають під сильним тиском, що змушує їх скорочувати або навіть закривати свою діяльність. Кілька штатів і провінцій Північної Америки вже ввели заборону на вирощування лосося в саджалках. Багато лососевих ферм також стикаються з проблемами через біологічні стреси (наприклад, морські воші та хвороби) та підвищення температури морської води. З огляду на те, що існує небагато альтернативних виробничих систем – деякі концепції відкритого і закритого утримання лосося в морі існують, але мало хто з них успішно продемонстрував життєздатність концепції (на думку спадають лише гібридні проточні системи) – для більшості інвесторів RAS залишається найперспективнішим і найефективніше просунутим на ринку рішенням.
До цього треба додати, що високотехнологічні концепції рибництва, такі як RAS, вертикальне рибництво та аквапоніка, мають велику привабливість для інституційних інвесторів, які прагнуть досягти екологічних, соціальних та управлінських цілей (ESG), оскільки вони відповідають усім їхнім критеріям. Багато інвестиційних фондів зобов’язані виділяти частину свого портфеля на проекти сталого розвитку, що робить RAS відносно простим і привабливим, але малозрозумілим варіантом.
І остання і, можливо, неприємна думка полягає в тому, що значні інвестиції, необхідні для кожного проекту RAS, створюють прибуткові можливості для проектувальників, будівельників, постачальників, консультантів, маркетологів і перших інвесторів – навіть у тих випадках, коли успіху ніколи не буде досягнуто. Це набагато менше стосується інших концепцій ведення аквакультури.
Local Coho – один з таких проектів RAS, який нещодавно оголосив про своє закриття © Local Coho
Альтернативні інвестиції та втрачені можливості?
Я думаю, ми можемо погодитися, що за мільярди доларів, які були інвестовані в лососеві RAS-об’єкти, наразі дуже мало що можна показати з точки зору обсягів виробництва або прибутковості. Для порівняння: морська ферма для вирощування середньостатистичної риби потребує капітальних витрат у розмірі приблизно $10-15 млн на 1 000 тонн продукції. Таким чином, 5 мільярдів доларів, витрачених на RAS за останнє десятиліття, можна було б використати для фінансування морських ферм потужністю 300 000-500 000 тонн щорічно. Аналогічні інвестиції у ставкове вирощування тилапії або пангасіуса могли б збільшити цю виробничу потужність в чотири рази.
Уявіть, яку різницю з точки зору сталого розвитку, продовольчої безпеки та зайнятості могли б зробити інвестиції в розмірі 5 мільярдів доларів США, наприклад, у морське вирощування серіоли (лакедри) в Середземному морі або у вирощування тилапії з використанням ставків з HDPE (high density polyethylene – поліетилен високої щільності) з частковою рециркуляцією води в країнах Африки на південь від Сахари або у Південній Америці?
Однак, це не вирішить нашу майбутню проблему з забезпеченням лососем.
Заглядаючи вперед
Хоча це інвестиційне порівняння дуже спрощує ситуацію, я вважаю, що воно підкреслює амбіційний характер – і, можливо, нереалістичні очікування – деяких лососевих проектів RAS. Тим не менш, хоча це правда, що RAS втілила в життя небагато мрій, я вірю, що зміни настають. Друге покоління гравців галузі засвоїло цінні уроки від перших піонерів, і це призвело до вдосконалення концепцій ведення аквакультури.
Оскільки ми бачимо, що перші лососеві проекти RAS успішно реалізуються, наступна глава для RAS, ймовірно, буде присвячена двом важливим питанням: чи можуть ці ферми збільшити виробництво до рівня, необхідного для забезпечення обіцяного фінансового прибутку для своїх інвесторів? І, що більш важливо, чи зможе RAS з часом перейти від нішевої інновації до масової, відтворюваної системи, яка фактично здатна замінити традиційне вирощування в саджалках?
Я продовжу досліджувати це питання у своїй наступній статті, яка вийде наступного місяця.
Посилання на оригінал статті: Recirculating aquaculture systems: money makers or dream breakers?
